Фінанси

Причини надмірних державних видатків

Повний текст роботи з малюнками та таблицями доступний при скачуванні. Скачати
Дата введення: 2011-05-28       21 ст.

Вступ.

1. Поняття державних видатків, особливості відносин у галузі видатків.

2. Особливості і принципи фінансування державних видатків та їх надмірне збільшення.

3. Шляхи заощадження державних видатків.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Видатки - одна з визначальних сторін фінансової діяльності держави. Вони є безперервним використанням державою в особі уповноважених органів коштів бюджету та позабюджетних фондів та власних коштів підприємств і організацій на потреби, що визначені в актах про бюджет. Розмір видатків визначається державними завданнями, які закріплюють прогнози і цільові програми. Виробничі підприємства в системі господарства покривають свої потреби за рахунок власних коштів або залучених у кредитно-фінансових установах кредитних ресурсів. Такі видатки є за своєю фінансовою природою децентралізованими.

У свою чергу видатки бюджетних організацій є централізованими видатками, оскільки здійснюються за рахунок коштів відповідного бюджету (державного або місцевого). Водночас бюджетні установи, що фінансуються за рахунок коштів централізованого фонду, мають можливість отримати доходи від власної діяльності. У зв'язку з цим існує два режими бюджетного фінансування: 1) кошторисно-бюджетний режим; 2) режим фінансування підприємств і організацій, які мають свої доходи, а бюджетні асигнування одержують як фінансову допомогу.

Видатки бюджету - де прямі цільові витрати держави, що забезпечують її безперебійне функціонування і відображають економічні відносини, що пов'язані з розподілом і перерозподілом частини національного доходу, яка концентрується у бюджеті.

Питання обмеження державних витрат дуже актуальне для України. Тому положення Бюджетного кодексу України повинні визначити такий регламент прийняття рішень, який би дав змогу забезпечити досягнення ефективних результатів. Стосовно процесу бюджетного планування це означає, що процес розгляду і затвердження бюджету необхідно розбити на два етапи. Перший етап — затвердження ключових параметрів бюджету, до яких входять доходи бюджету, бюджетний дефіцит (в абсолютному вираженні та в процентах до ВВП), загальний обсяг витрат державного бюджету, в тому числі — трансферти місцевим бюджетам. Другий етап — затвердження витрат державного бюджету в розрізі розділів функціональної класифікації. Такий підхід дасть змогу зменшити можливі негативні наслідки, пов'язані з прийняттям політичних рішень в умовах представницької демократії, і в тому числі — можливість обміну голосами, лобіювання інтересів, вплив заінтересованих груп.

1. Поняття державних видатків, особливості відносин у галузі видатків

Досвід свідчить, що головною функцію держави в сучасній економіці є здійснення комплексу узгоджених заходів економічної стратегії і тактики. Загальна мета застосування державного впливу на економіку полягає в тому, щоб розглядати людину як мету виробництва, примусити економіку функціонувати як фактор розвитку людства, а не людину - як фактор виробництва, надати ринковій економіці "ринкового обличчя".

У своєму посланні Верховній Раді України Президент України зазначив, що одним з ключ

ових завдань уряду є забезпечення переорієнтації бюджетного механізму, перетворення його на ефективний інструмент соціально-економічної стратегії. Хронічна незбалансованість та низька ефективність державних фінансів, що зберігаються і під час економічного зростання, зумовлені системними помилками бюджетної політики, її суто фіскальною спрямованістю. Має відбутися соціальна переорієнтація економічної політики. Зокрема, у соціальній сфері головними завданнями мають стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав і свобод громадян у всіх їх виявах, утвердження середнього класу - основи політичної стабільності та демократизації суспільства, значне обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності.

У Бюджетному кодексі конкретизовано поняття видатків бюджету, що визначаються як кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Витрати бюджету - це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

Слід зауважити, що поняття видатків державного і місцевих бюджетів значно ширше, ніж процес включення до відповідних бюджетів видатків на утримання конкретних галузей та установ і відпуск їм коштів - бюджетного фінансування. Як вважають науковці, До інституту видатків державного і місцевих бюджетів слід віднести цільове, доцільне й ефективне використання (касові і фактичні видатки) коштів розпорядниками бюджетних коштів.

Держава, виділяючи бюджетні асигнування, завжди визначає 1) пріоритети витрат; 2) загальний обсяг фінансування; 3) цільове використання коштів; 4) норми витрат.

Незалежно від джерел покриття видатків фінансування здійснюється на підставі таких принципів: плановість, безоплатність і безповоротність, цільове спрямування коштів, ефективність їх використання, фінансування в міру виконання плану, оптимальне поєднання власних, бюджетних та кредитних джерел, здійснення контролю за використанням коштів. Додатковими принципами кошторисно-бюджетного фінансування є: одержання максимуму ефективності при мінімумі витрат; урахування раніше використаних коштів.

Всю фінансову діяльність держави пронизує метод планування, оскільки усі витрати з централізованих фондів коштів повинні обов'язково відображатися у фінансових планах. Об'єктивною необхідністю планування за нинішніх умов є посилення соціальної спрямованості фінансових планів, відмова від залишкового методу фінансування соціальної сфери. Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси.

Фінансове планування здійснюється шляхом укладання фінансових планів - індивідуальних і зведених. Індивідуальні фінансові плани включають баланси доходів та видатків підприємств, кошториси бюджетних установ тощо. Зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, територіальні та галузеві. Загальнодержавними планами є зведений фінансовий баланс, державний бюджет, баланс доходів і витрат населення. Територіальні фінансові плани - це місцеві бюджети, зведені фінансові баланси територій, плани фінансових інститутів. Галузеві включають фінансові плани міністерств, відомств, корпорацій, об'єднань тощо. Усі фінансові плани пов'язані між собою внаслідок юридичної та економічної природи бюджету.

Характерною рисою видаткових правовідносин є їх безоплатний характер, оскільки кошти з бюджету виділяють на виконання певних завдань і функцій уповноважених органів або фінансування загальнодержавних чи місцевих програм і не вимагають повернення. Отже, принцип безповоротності та безоплатності фінансування державних видатків означає виділення коштів без прямого їх повернення державі та без внесення до державних фондів коштів будь-якої платні за отримання цих коштів. Водночас економічний зиск держави у видатковій політиці полягає в тому, що непряме (опосередковане) повернення отриманих від держави коштів реалізується у матеріальному прирості основних фондів у державній та комунальній виробничій і невиробничій сферах, збільшенні прибутків державних та комунальних підприємств, підготовці кваліфікованих кадрів для суспільства тощо.

Принцип цільового спрямування фінансування державних витрат полягає у необхідності суворого додержання при здійсненні видатків цілей та заходів, що фінансуються відповідно до затверджених фінансових планів. Тобто, якщо кошторисом бюджетної установи передбачено певну суму, що повинна спрямовуватися на фінансування поточних видатків протягом звітного періоду, така сума може відпускатися саме на фінансування поточних видатків (наприклад, виплату заробітної плати працівників або фінансування відряджень) . Кошти мають відпускатися та використовуватися у межах затверджених фінансових планів на підставі чітко визначених нормативів. Чинне законодавство чітко обмежує можливість використовувати кошти не за цільовим призначенням, оскільки існує загроза недофінансування планових видатків. Для додержання принципів ефективності та збалансованості бюджетів відповідного рівня бюджетним установам заборонено здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених Законом про Державний бюджет України. Таким чином законодавець намагається уникнути можливості відповідати за рахунок бюджетних коштів У разі неможливості виконання бюджетною установою своїх зобов'язань за цивільно-правовими угодами, як і втрачати бюджетні ресурси у зв'язку з неповерненням запозичених коштів третіми особами.

На підтвердження реалізації цього принципу в Україні 14 вересня 2002 р. було затверджено Концепцію застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі. Метою його запровадження є встановлення безпосереднього зв'язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання. Запровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі спрямоване, зокрема, на забезпечення прозорості бюджетного процесу, що чітко визначає цілі і завдання, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти, підвищення рівня контролю за результатами виконання бюджетних програм.

Ефективне використання коштів має на меті одержання суспільне необхідного або бажаного результату за мінімальних витрат трудових і матеріальних ресурсів. Реалізація цього принципу на практиці означає вдосконалення форм і методів оперативного управління виробничою та фінансовою діяльністю держави, розробку додаткових важелів і стимулів, спрямованих на скорочення матеріальних втрат і непродуктивних витрат, інтенсифікацію виробництва та використання науково-технічного прогресу; використання високих комп'ютерних технологій та ноу-хау.

Принцип фінансування в міру виконання планів означає, що кошти виділяються не автоматично, а відповідно до фактичного виконання робіт, кількісних та якісних показників, що зумовлюють обсяги витрат на конкретні цілі в момент виникнення реальної потреби у наданні коштів. Завдяки цьому принципу грошові ресурси можуть перебувати у постійному обігові. Виконання цього принципу можна простежити при фінансуванні капіталовкладень і капітальних ремонтів, де в разі невиконання планів засвоєння коштів невикористані грошові ресурси враховуються при наданні бюджетних коштів на наступний період.

Принцип оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів полягає в тому, що під час визначення обсягу фінансування на всіх рівнях спочатку враховується наявність та можливість використання власних коштів або скорочення власних видатків, потім - можливість отримання банківських кредитів і лише за об'єктивної неможливості покрити видатки з вищезазначених джерел вирішується питання про виділення бюджетного або відомчого фінансування. Цей принцип застосовується на стадії планування, розподілу та використання державних ресурсів при покритті поточних видатків та капіталовкладень. Зазначений принцип досить складно реалізується повною мірою на практиці, оскільки кредитно-фінансові установи неохоче йдуть на фінансування підприємств та установ, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів, особливо враховуючи останні зміни бюджетного законодавства щодо заборони бюджетним установам здійснювати запозичення.

Принцип додержання режиму економії застосовується на стадії фактичного використання коштів і проявляється у раціональному використанні трудових та матеріальних ресурсів, використанні новітніх ресурсозберігаючих технологій, підвищенні норм виробітку сировини та природних ресурсів тощо. Зокрема, чинне законодавство, що визначає правові засади кошторисно-бюджетного фінансування, встановлює, що обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установ'. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких зумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, що проводиться за рахунок цих коштів, із застосуванням встановлених законодавством норм, які використовуються установами аналогічного профілю.

Пошук та розвиток техніки і технології виробництва, пошук дешевих ресурсів можуть привести до економії та раціонального використання природних, матеріальних та грошових ресурсів держави.

Визначальне місце в реалізації видаткової політики держави належить всебічному фінансовому контролю, який забезпечує додержання фінансової дисципліни всіма учасниками видаткових відносин. Контроль дає можливість з'ясувати помилки та недоліки у фінансовій діяльності держави та вжити заходів щодо їх усунення. На підставі одержаних інформаційних даних розробляються показники для перспективного та поточного планування державних видатків під час визначення цільового спрямування коштів та їх оптимальних обсягів.

Отже, фінансування державних видатків - це плановий, цільовий, безповоротний та безоплатний відпуск коштів, що здійснюється з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій, а також для утримання соціально-культурної сфери, створення соціальних гарантій населення та виконання зобов'язань держави, з додержанням режиму економії при всебічному постійному контролі.

2. Особливості і принципи фінансування державних видатків та їх надмірне збільшення

Видатки - це безперервне використання державою коштів бюджету та позабюджетних фондів та власних коштів підприємств і організацій на потреби, що визначені державними завданнями.

Видатки бюджету - це прямі цільові витрати держави, що забезпечують її безперебійне функціонування та відображають економічні відносини, пов'язані з розподілом і перерозподілом частини валового внутрішнього продукту, що концентрується в бюджеті.

Згідно з Бюджетним кодексом України видатки бюджету - це кошти, які спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Витрати бюджету - це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

Одним із ключових економічних питань теорії й практики державних фінансів є вибір оптимального рівня державних видатків.

Як правило, при підготовці бюджету на черговий рік, при плануванні його видатків виходять з існуючого рівня затрат, а в багатьох випадках — і з існуючої їх структури. Розглянемо фактори, що впливають на рівень державних витрат.

З огляду на положення теорії державних фінансів та історичний досвід різних країн можна виділити декілька факторів, які визначають рівень державних витрат. До них належать: історичні тенденції зміни витрат держави, ставлення країни до перерозподілу доходів і рівень її багатства, процедури прийняття бюджетних рішень.

Із другої половини ХІХ століття у багатьох країнах світу відбувалося зростання державних витрат. Від початку 80-х років ХІХ століття і до періоду після Другої світової війни видатки бюджетів промислово розвинутих країн збільшилися з менш як 10% ВВП до майже 30%. За 1960—1995 роки державні видатки в промислово розвинутих країнах (особливо в Європі) зросли майже так само (% ВВП), як за попередні сто років.

За останнє десятиріччя зростання державних витрат в усьому світі супроводжувалося поліпшенням якості життя: підвищенням рівня освіти, поліпшенням системи охорони здоров'я і зростанням тривалості життя. Тому у складі державних витрат (у % до ВВП) найшвидше збільшувалися трансферти — на відміну від витрат на придбання товарів і послуг.

Групи державних видатків

за предметною ознакою:

- на державне управління;

- на соціальні потреби;

- на народне господарство і підтримання економіки;

- на національну оборону

за роллю в відтворювальному процесі:

- на сферу матеріального виробництва;

- на невиробничу сферу;

- на створення державних резервів

за економічним змістом: заробітна плата; стипендія; пенсії і допомоги; медикаменти; харчування; канцелярські витрати; витрати на поточний і капітальний ремонт

Критерії бюджетних асигнувань:

— пріоритети витрат;

— загальний обсяг фінансування;

— цільове використання коштів;

— витрат.

Режими бюджетного фінансування:

1) кошторисно-бюджетний режим

2) режим фінансування підприємств і організацій, які мають свої доходи, а бюджетні асигнування одержують як фінансову допомогу

Принципи фінансування:

— плановість;

— безоплатність;

— безповоротність;

— цільове спрямування коштів;

— ефективність використання коштів;

— оптимальне поєднання власних, бюджетних та кредитних джерел;

— додержання режиму економії;

— здійснення контролю за використанням коштів.

Усі фінансові плани пов'язані між собою внаслідок юридичної та економічної природи бюджету.

Акти. що регулюють відносини в галузі видатків

- акти, норми яких регламентують фінансові відносини: Закон про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції Мінфіну та Держказначейства

- акти додержання і виконання правових норм, за допомогою яких реалізуються права та обов'язки учасників видаткових відносин: кошториси, бюджетні доручення, ордери, грошові чеки, лімітні довідки тощо.

При формуванні бюджету країни на черговий рік і в процесі його виконання у дискусіях на сторінках засобів масової інформації, а також у публікаціях у фахових виданнях робиться висновок про те, що бюджет України є надто малим (правда, така ситуація спостерігається і в багатьох інших країнах). Однак з економічної точки зору такі висновки некоректні, оскільки на запитання про розміри бюджету (малий він чи великий) не можна дати однозначної відповіді. В умовах ринкової економіки величина державних витрат — Це завжди пошук компромісу між тими товарами, що їх індивід може купити на кошти, які він має, і тими благами, котрі він одержує від держави, жертвуючи їй частину своїх доходів. Бюджет держави тільки тоді є надто малим, коли переваги додаткових державних витрат оцінюються вище, ніж шкода від зниження споживання особистих благ. Тому громадяни, які бажають підтримати вітчизняних товаровиробників, повинні бути готові платити вищі податки, необхідні для фінансування відповідних витрат.

Отже, фінансування державних видатків - це плановий, цільовий, безповоротний та безоплатний відпуск коштів, що здійснюється з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій, а також для утримання соціально-культурної сфери, створення соціальних гарантій населення та виконання зобов'язань держави, з додержанням режиму економії при всебічному постійному контролі.

Навіть тоді, коли доходи пов'язані з витратами, останні можуть бути надто великими у тому разі, якщо рішення приймається більшістю голосів, і ця більшість дістає переваги, оскільки витрати значною мірою нестиме меншість, яка має від цього меншу вигоду. Розрив між прибутковою і видатковою частинами бюджету може також призводити до надто низького рівня бюджетних витрат унаслідок обмеженості джерел їх фінансування. Причиною протидії бюджетним витратам у цьому разі може бути негативне ставлення громадян до стягнення податків, яке вважається прямою конфіскацією приватних коштів. На жаль, неможливо зважити вплив усіх різноспрямованих факторів, які визначають вигоди і витрати суспільних благ, і встановити нетто-ефект. Але навіть тоді, коли бюджет можна визнати оптимальним за розміром, він може бути неоптимальним за структурою, тобто в деяких сферах витрати будуть надто високими, а в інших — надто низькими.

3. Шляхи заощадження державних видатків

Державні видатки в Україні є великими і продовжують зростати. Більше того, вони витісняють приватні інвестиції; їхня зорієнтованість на споживання означає затримку із нагально необхідними державними інвестиціями. Сумнівною видається й ефективність розподілу державних видатків — з огляду як на їхній переважно споживчий характер (і зорієнтованість на поточні трансферти), так і на фінансування за їх рахунок низки неефективних субсидій і нецільових програм. З 2001 року державні витрати України постійно зростають, і в 2005-му, під тиском зростанням поточних видатків, вони сягнули 44 % ВВП (на 4,6 % більше, ніж у 2004 -му). Виплати на пенсійне забезпечення зросли з 9,2% ВВП у 2003 році до 15,3 — у 2005-му, хоча паралельно баланс пенсійної системи змінився від невеликого позитивного сальдо у 2003 році до дефіциту у розмірі 3% у 2005-му. Фонд заробітної плати, не дуже великий за регіональними мірками, у 2005 році досяг рекордного рівня у 8 % ВВП (проти 7,3 % ВВП у 2004-му). Це стало можливим внаслідок зростання мінімальної заробітної плати, і причому тенденція зберігається. Через заплановані подальші різкі підвищення фонд заробітної плати у 2006 році напевно зросте до 8,4% ВВП.

Однак капіталовкладення залишилися на низькому рівні і значно зменшилися у 2005 році. Більш того, заявлений обсяг капітальних витрат завищено через неправильно класифіковані субсидії, які витісняють видатки на інфраструктуру та обладнання. Загальна сума капіталовкладень, що записані у бюджеті, становить 4,3% ВВП проти 6% у 2004 році. Однак, десь трохи більше половини цих видатків (2,2 % ВВП) становлять так звані "капітальні трансферти підприємствам". Вони, в свою чергу, майже на 65% складаються із субсидій державним підприємствам або трансфертів урядовим бюджетоотримувачам (тобто, Міністерству аграрної політики, Міністерству енергетики), які за рахунок цих ресурсів реалізують різні програми субсидування. Такий підхід призводить до того, що на інвестиції в інфраструктуру залишається трохи більше 2% ВВП, що набагато нижче рівня нових членів ЄС. Окрім цього, державні інвестиції в Україні систематично здійснюються не в повному обсязі. У 2005 році позиція “капітальне будівництво” була недовиконана на 20% від і без того невеликих бюджетних асигнувань. Аналіз капітальних витрат показує, що ця надзвичайно важлива сфера державних видатків не є пріоритетною. Бюджет 2006 року передбачає незначне збільшення капітальних витрат, однак детальне вивчення того, яким чином воно досягається, показує, що все це відбувається за рахунок зростання субсидій, а також державних гарантій облігацій Державної іпотечної установи. Зокрема, субсидії виділено на збільшення продовольчих резервів Аграрного фонду і на підтримку вугільного та агропромислового секторів.

Існує можливість і потреба ефективнішого розподілу коштів по видаткових статтях бюджету, кращого їх використання, а також зменшення обсягу сукупних державних видатків (до менш як 39% ВВП у середньостроковій перспективі). Значної економії можна досягти шляхом раціоналізації та скасування неефективних програм. Більш того, частину отриманих заощаджень можна використати на фінансування пропонованих урядом реформ і підвищення низького рівня капіталовкладень (з наданням пріоритету продуктивним інвестиціям). До уваги слід узяти нижчезазначені питання і рекомендації.

Державна підтримка сільського господарства є дорогою, неефективною і такою, що породжує нерівність. Порівняно з іншими державами, Україна має високий рівень фіскальної підтримки сільського господарства (навіть вищий, ніж у деяких країнах ОЕСР). У 2005 році фіскальна підтримка сільського господарства, включаючи податкові видатки, сягнула 2,5% ВВП (на 1,5 % більше, ніж у 2000-му), причому дедалі більшу частку становлять субсидії. Однак досвід показує, що субсидії мають незначний вплив на продуктивність сільського господарства; наприклад, субсидії, спрямовані на полегшення доступу фермерів до сільськогосподарської техніки, не сприяють прискоренню технічної модернізації аграрного сектора. Більшість субсидій просто заохочують до нарощування виробництва певних видів продукції або до більших обсягів використання субсидованих вхідних матеріалів і не спрямовані на постійне підвищення ефективності у цьому секторі економіки. Крім того, субсидії (зокрема, податкові видатки в аграрній сфері) створюють нерівність, оскільки вони вигідні переважно для великих виробників.

Таким чином, підтримку сільського господарства необхідно перемістити з нинішніх неефективних фіскальних субсидій на продуктивні інвестиції та програми, що сприяють розвиткові конкуренції, як-от програми науково-технічного розвитку, програми розширення, розвитку сільських територій, контролю над захворюваннями, а також програми готовності до вступу у СОТ. Паралельно, державна підтримка цього сектору економіки має орієнтуватися на розвиток ринку (земельна реформа, кадастр і реєстр) і програми "зеленої скриньки" СОТ, здійснювані у співпраці з приватним сектором. Зміни повинні супроводжуватися скасуванням заходів, які призводять до спотворення ринку, таких як контроль за цінами та обмеження переміщення сільськогосподарської продукції між областями. У разі здійснення цих заходів можна досягти значного прогресу у розвитку сільської місцевості та поліпшення становища бідних. За рахунок скасування найменш ефективних субсидій у цьому секторі можна заощадити до 0,4% ВВП. І це на доповнення до майже 1% ВВП економії видатків, якої можна досягти шляхом реалізації запропонованої урядом реформи ПДВ у сільському господарстві.

Висновки

Видатки бюджету — це економічні відносини, що виникають у зв'язку з розподілом фонду коштів держави і його використанням за галузевим, цільовим і територіальним призначенням.

Видатки бюджету класифікуються за чотирма ознаками:

1. Функціональна класифікація видатків бюджету;

2. Економічна класифікація видатків бюджету;

3. Відомча класифікація видатків;

4. Програмна класифікація видатків бюджету;

Організація бюджетного процесу в Україні здійснюється на підставі бюджетного кодексу. Складанню проекту бюджету України передує велика і тривала підготовча робота, яка проводиться Кабінетом Міністрів, Міністерством економіки та Міністерством фінансів. Кабінет Міністрів України доводить до місцевих рад народних депутатів, їх виконавчих органів інструктивні матеріали, в яких роз’яснюються особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний рік.

Після закінчення бюджетного року Міністерство фінансів України складає Звіт про виконання Державного бюджету України, який до 1-го травня року наступного за звітним повинен бути представлений Президентом України на засіданні Верховної Ради України, яка розглядає і затверджує звіт.

Витрати на соціальне забезпечення в 2006 році склали 30% загальнодержавних витрат. Всього на дані заходи витрачено 27,7 млрд.грн, що становить 99% від планових показників. На між бюджетні трансфери витрачено 22 млрд.грн, що склало 24% загальнодержавних видатків. Виконання даних заходів склало 99% від планового показника. Витрати на освіту в 2006 році склали 7%, витрати на загальнодержавні функції – 12%, на оборону – 6%, громадський порядок та судову владу – 9%, економічну діяльність -1%. в січні 2005 року дані витрати складали 47% загального бюджету. Це пояснюється виплатою заборгованостей за минулий рік. В березні дані витрати було зменшено до 31%. В інші періоди витрати на соціальний захист коливалися на рівні 30-37%. Таким чином, можна зробити висновок, що найбільшу частку в витратах держбюджету складають субсидії та поточні трансферти – 58%. Витрати на оплату праці в 2006 склали 15,3 млрд.грн, що склало 16%.

Складаючи бюджет держави на наступні періоди бюджетна політика в першу чергу буде спрямована на стабілізацію фінансово-економічної ситуації в країні, проведення структурних реформ та ліквідацію негативних наслідків популістської політики попередніх урядів, розв'язання найважливіших соціально-економічних проблем, підвищення соціальних стандартів та рівня життя людей, відновлення інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки.

Список використаної літератури

1. Державний бюджет України: видатки // Політичний календар. - 2000. - № 3 . - C. 30-33

2. Дяченко Я. Концептуальні аспекти раціоналізації державного споживання // Фінанси України. - 2003. - № 7. - С.9-16

3. Канов О. Державні видатки як інструмент економічної політики мексиканського уряду // Фінанси України. - 2001. - № 4. - C. 111-117

4. Кулик В. Моделювання соціально-економічної ефективності державних видатків // Фінанси України. - 2002. - № 4. - C. 44-53

5. Луніна І. Державні видатки : тенденції і фактори зростання // Фінанси України. - 2001. - № 4. - C. 104-110

6. Луніна І. Політичні та економічні фактори зміни державних видатків // Економіка України. - 2004. - № 6. - C. 12-19

7. Чугунов І. Державні видатки у системі фінансового регулювання// Фінанси України. - 2003. - № 12. - С.3-8

Скачати

Схожі роботи