Фінанси

Фінансові посередники і їх функції

Повний текст роботи з малюнками та таблицями доступний при скачуванні. Скачати
Дата введення: 2011-06-20       12 ст.

Вступ.

1. Загальні ознаки фінансового посередництва, його еволюція.

2. Фінансові посередники і їх місце у структурі фінансового ринку.

3. Функції фінансового посередництва.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Фінансовими посередниками є : спеціалізовані інвестиційні компанії, банки, трастові компанії, кредитні спілки, страхові компанії, пенсійні фонди та ін. Вони трансформують прямі вимоги в посередні шляхом придбання первинних цінних паперів та випуску своїх власних. Наприклад, трастова компанія надає позичку корпорації під заставну, котра є первинним цінним папером. Одночасно термінові вклади та депозитні сертифікати, що є свідченням зобов'язань трастової компанії перед клієнтами — посередні вимоги. Страхові компанії та пенсійні фонди, купуючи облігації промислових корпорацій, здійснюють емісію страхових полісів.

Фінансові посередники надають багато корисних послуг учасникам фінансового ринку. По-перше, сприяють зниженню вартості операцій при одночасному зростанні їхньої кількості (ефект масштабу). По-друге, об'єднують заощадження своїх клієнтів для здійснення великих інвестицій на первинному ринку. Адже окремо взяті невеликі заощадження недостатні для масштабних інвестицій. Але, вклавши невеликі кошти, їхні власники посередньо можуть реалізувати досить великі інвестиції. По-третє, диверсифікують ризик, що досить важко зробити окремим власникам заощаджень самостійно. По-четверте, трансформують термін первинного цінного паперу в різні терміни погашення посередніх зобов'язань. Останні можуть бути привабливішими для кінцевого кредитора.

1. Загальні ознаки фінансового посередництва, його еволюція

Протягом XX століття поширювались наукові положення, які обґрунтовували роль фінансового посередництва як одного із чинників економічного розвитку.

Значний внесок у теоретичне обґрунтування фінансового посередництва зробило багато економістів: А. Пігу, Й. Шумпетер, Р. Голдсмід, Дж. Стігліц та інші. Тому, на нашу думку, цікавим є дослідження еволюції ідей щодо ролі фінансового посередництва в економічному розвитку, запропоноване В.В. Замовець та С.П. Зубик [7, ст. 16].

У сучасних умовах фінансові посередники посідають одне з центральних місць на фінансовому ринку.

Фінансові посередники - сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників [6, стр.350].

Таким чином, фінансове посередництво полягає в залученні фінансових ресурсів з метою їх подальшого розміщення у фінансові активи. В економічній літературі визначення терміна "фінансові посередники", як правило, збігається з визначенням терміна "фінансові інститути" - фінансові установи, що опосередковують рух коштів від індивідуальних інвесторів (як правило, власників заощаджень) до їх кінцевих користувачів, тобто залучаючи та розміщуючи кошти від власного імені. Проаналізуємо різні підходи щодо класифікації фінансового посередництва.

В американській економічній літературі прийнято

класифікувати фінансових посередників на три основні групи: депозитні інститути; договірні ощадні інститути та інвестиційні посередники [7, с 5].

У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:

  • банки;
  • небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають парабанками.

Такі відмінності у класифікації фінансового посередництва зумовлюється двома обставинами:

  • відсутністю однозначного трактування самого поняття "банк ";
  • відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників.

В європейському законодавстві банк трактується значно ширше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за європейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небанківських інституцій (інвестиційних посередників).

Критерій достовірності відносин з клієнтами теж є недостатньо чітким для класифікації, оскільки на договірних засадах працюють сьогодні, по суті, всі фінансові посередники. Більше того, виділення трьох груп посередників в американській літературі зроблено за трьома критеріями, що видається не досить коректним.

На нашу думку, більш правомірним є розгляд фінансового посередництва як фінансово-кредитної системи, яка залучає фінансові ресурси з метою їх подальшого розміщення у фінансові активи.

За цим критерієм фінансових посередників доцільно класифікувати так:

2. Фінансові посередники і їх місце у структурі фінансового ринку

Як вже зазначалося, передача коштів від "заощаджувачів" до "позичальників" провадиться завдяки прямому та опосередкованому фінансуванню. Розглянемо тепер процес опосередкованого фінансування, тобто передачу коштів за допомогою фінансових посередників.

До складу фінансових посередників входять такі типи кредитно-фінансових установ: депозиторські установи (комерційні банки та ощадні установи, взаємоощадні банки, позико-ощадні асоціації та кредитні спілки); ощадні установи контрактного типу (страхові компанії — компанії з страхування життя, компанії, що забезпечують інші види страхування. пенсійні фонди); інвестиційні посередники (інвестиційні та іпотечні банки, фінансові компанії).

Основна їхня функція — допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Фінансові посередники створюють свої фонди, беручи кошти в борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується процентний дохід. Акумулюючи так кошти, вони надають їх під вищі проценти інвесторам. Різниця між отриманим і виплаченим процентним доходом спрямовується на покриття витрат фінансового посередника та на його прибуток.

Роль фінансових посередників досить важлива і вигідна як для заощаджувачів, так і для позичальників, оскільки відповідає потребам щодо взаємного пошуку, зменшує ризик неповернення позики, що впливає на зростання процентного доходу заощаджувача. Дрібні заощаджувачі отримують можливість брати участь у бізнесі тощо. Діяльності фінансових посередників притаманний так званий ефект масштабу — маючи велику кількість клієнтів, фінансовий посередник може залучити найкваліфікованіших спеціалістів для розробки типових форм фінансових угод. Причому, за великих витрат на таку розробку якість її буде високою, а ціна в розрахунку на одного клієнта — низькою.

Ефект масштабу помітний завдяки зростанню ефективності використання коштів за рахунок їхньої акумуляції. Він проявляється у вартості оформлення фінансових операцій, збирання інформації про економічне становище клієнтів і вартості моніторингу (контролю за виконанням угоди) використання наданих позик.

Як вже зазначалося, є досить різні види фінансових посередників. Розглянемо їх докладніше.

1. Депозиторські установи — кредитно-фінансові установи, що мають право залучати внески на депозитні рахунки. До складу таких установ входять:

а) комерційні банки — кредитні установи, що надають клієнтам універсальні банківські послуги. Джерелом залучення коштів є внески клієнтів на депозитні рахунки. Кошти позичкового фонду, що є у кожному комерційному банку використовуються для надання банківського та споживчого кредиту, для придбання державних і муніципальних облігацій;

б) ощадні установи, що розподіляються на:

— позиково-ощадні асоціації — кредитно-фінансовий, що акумулює кошти, які зберігаються на ощадних, термінових і чекових депозитах. Кошти, що зберігаються у цих установах, використовуються для надання кредиту під заставу нерухомості;

— кредитні спілки — невеликі фінансові установи, що утворюються на кооперативних засадах певній соціальній групі для надання кредитів членам цієї групи.

Джерелами залучення коштів є внески учасників спілки, а використовуються вони дія надання споживчого кредиту.

2. Ощадні установи контрактного типу — це кредитно-фінансові установи, які залучають довготермінові заощадження на контрактних засадах. Фонди свої формують завдяки періодичним внескам згідно з контрактами. Ощадні установи поділяються на:

а) компанії із страхування життя, страхування від пожеж і нещасних випадків. Кошти цих компаній формуються за рахунок внесків юридичних і фізичних осіб, а використовуються для довготермінового кредитування і фінансування, завдяки купівлі державних облігацій, акцій та облігацій корпорацій.

б) пенсійні фонди створюються фірмами для сплати пенсій робітникам і службовцям. Створення таких фондів дозволяє знизити податкові платежі фірм і використати їхні кошти для придбання акцій та облігацій корпорацій.

3. інвестиційні посередники до складу яких долучаються:

а) інвестиційний банк, який провадить довготермінове кредитування, завдяки чому імовірне втілення великих науково-технічних проектів. Розподіл функцій між комерційними та інвестиційними банками, наприклад в США, стався після кризи 1929 - 1933 років. Спеціалізація у сфері довготермінового кредитування має сенс, тому що впровадження великих інвестиційних проектів пов'язане із значним ризиком. Інвестиційний банк мобілізує довгостроковий позичковий капітал і передає його позичальникам завдяки випуску та розміщенню облігацій або інших боргових зобов’язань;

б) іпотечний банк — банк, що спеціалізується на видачі довготермінової позики під іпотеки (тобто, ресурси за рахунок випуску та розміщення іпотечних облігацій);

в) фінансова компанія — отримує фонди шляхом продажу комерційних паперів, випуску акцій та облігацій. Залучені кошти надає споживачам у вигляді позик або кредитів на придбання споживчих товарів довготермінового користування, для ремонту будинків, на потреби малого бізнесу.

Наведена класифікація фінансових посередників характерна для кредитно-фінансової системи США, але значна кількість фінансових посередників уже працює на українському фінансовому ринку.

3. Функції фінансового посередництва

Найбільш повно й точно розглянуто функції фінансових посередників у працях українських економістів В.В. Замовця та С.П. Зубика [7].

Функції фінансового посередництва, як зовнішній прояв його властивостей у системі економічних відносин випливають з унікальної ролі, яку покликано виконувати фінансове посередництво в економічному розвитку [7, с 18].

Суть та роль фінансового посередництва в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях.

Аналіз ряду економічних досліджень надав змогу розглянути функції фінансового посередництва за такою схемою (рис. 1).

Дамо характеристику основних трьох груп функцій фінансових посередників.

1. Функції, що характеризують роль і значення фінансового посередництва в економіці, полягають у зростанні обсягів інвестицій, поліпшенні їх структури та зниженні вартості:

  • активізація механізмів трансформації заощаджень в інвестиції шляхом підвищення інвестиційної активності індивідуальних інвесторів. Ця функція виконує завдання забезпечення додаткового обсягу інвестицій у виробництво національного продукту;
  • активізація процесів перерозподілу та мобільності капіталів шляхом фінансового забезпечення нових та ефективних видів економічної діяльності за рахунок вилучення капіталів із традиційних сфер застосування;
  • зниження процентних ставок шляхом збільшення надходження ресурсів на фінансові ринки через фінансових посередників, що спричиняє зниження вартості залучення капіталів для реального сектора економіки.

2. Функції як специфічні завдання, що виконуються фінансовими посередниками в рамках конкретного виду економічної діяльності:

  • подолання бар'єрів невизначеності, у зв'язку з тим, що з погляду індивідуального інвестора фінансові посередники - це відносно відкриті установи, вірогідність шахрайства яких є набагато нижчою, ніж підприємств реального сектора. У рамках цієї функції фінансові посередники забезпечують подолання психологічних бар'єрів, залучаючи не схильних до ризику інвесторів до інвестиційних процесів;
  • професійний вибір об'єктів інвестування шляхом проведення аналізу інформації про об'єкти інвестування на предмет потенційної прибутковості й ризику вкладання коштів та професійний вибір найпривабливіших об'єктів інвестування;
  • економія на масштабах операцій - кожен окремо взятий індивідуальний інвестор у разі ведення ним операцій на фінансових ринках самостійно (наприклад, надання позик), змушений зазнавати значних трансакційних витрат у процентному відношенні до отриманих доходів (оплачуючи послуги брокерів, нотаріусів, оцінювачів та ін.). Фінансові посередники роблять ці витрати для індивідуальних інвесторів несуттєвими по щодо отриманих доходів;
  • диверсифікація активів та уникнення ризиків інвестування - інвестування у велику кількість фінансових активів (надання кредитів великій кількості позичальників або придбання цінних паперів багатьох клієнтів) забезпечує суттєве зниження ризиків інвестування для індивідуальних інвесторів;
  • моніторинг та управління ризиками інвестування - функція, яка полягає в постійному моніторингу фінансового стану об'єктів інвестування й оперативному регулюванні зростання інвестиційних ризиків. Ця функція є логічним продовженням функції відбору об'єктів інвестування;
  • контроль за діяльністю позичальників - ця функція тісно переплітається з функцією моніторингу та управління ризиками.

3. Функції інформаційного посередництва:

  • інформаційне посередництво в прямій формі - консультації індивідуальних інвесторів з питань інвестування, різні види економічного аналізу можливих напрямків інвестування, видання різноманітних бюлетенів економічної інформації;
  • інформаційне посередництво в непрямій (опосередкованій) формі, під якою розуміють управління капіталом. Непряме інформаційне посередництво пов'язане із специфічною формою оплати інформації власником капіталу, яка полягає в передачі власником капіталу своїх ресурсів фінансовому посереднику.

Розподіл інвестиційного доходу між власниками факторів інвестування фінансових та інформаційних ресурсів на наш погляд можна розглядати за схемою, запропонованою В.В. Замовець та СП. Зубик [7, с.26].

Виконання наведених вище функцій фінансового посередництва є обов'язковим для фінансових посередників різного типу. Реалізація цих функцій фінансовими посередниками різного типу визначається певними законодавчими обмеженнями щодо окремих сторін їх діяльності (щодо формування інвестиційного портфеля, залучення коштів, участі в операціях на фондовому ринку). Крім того, окремі групи фінансових посередників виконують і додаткові операції, притаманні лише їм функції.

Висновки

Фінансові посередники формують ціну та тип зобов'язань (цінних паперів), котрі випускаються ними для потреб власників заощаджень. Мета посередників — одержання прибутку шляхом придбання первинних цінних паперів, які дають більший доход, ніж той, котрий посередник має надати за випущеними ним посередніми зобов'язаннями та його накладними витратами.

Поняття «фінансовий ринок» охоплює різноманітні ринки, котрі складаються з багатьох інститутів. Кожний ринок має справу з певним типом зобов'язань (цінних паперів), обслуговує різних клієнтів, діє в різних регіонах. Розвинута ринкова економіка взагалі передбачає існування багатьох типів різноманітних ринків. Метою фінансового ринку є акумулювання та ефективне розміщення заощаджень в економіці.

Посередники спрямовують кошти від кінцевого кредитора до кінцевого позичальника за нижчою ціною та з меншими перешкодами, ніж якби це було б при прямій купівлі первинних цінних паперів кінцевими кредиторами.

Список використаної літератури

  1. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. – К.: Атіка, 2002. – 368с.
  2. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. – К.: НІОС, 2002. – 606с.
  3. Василик О.Д. Теорія фінансів. К.: НІОС, 2002. – 416с.
  4. Кудряшов В.П. Фінанси. – Херсон: Олді –плюс, 2002. – 352с.
  5. Луніна І.О. Державні фінанси України у перехідний період. –Харків: Форт, 2000. – 296с.
  6. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія). –К.:КНЕУ, 2001. – 240с.
  7. Суторміна В.М., Федоров В.М., Рєзанова Н.С. Фінанси зарубіжних корпорацій.–К.: Либідь, 1998. – 247с.
  8. Чернявський О.П., Мельник П.В., Мельник В.М. Теорія фінансів. – К.: ДІЯ, 2000. – 235с.

Скачати

Схожі роботи