Фінанси

Фінансові ресурси підприємства і джерела їх формування

Повний текст роботи з малюнками та таблицями доступний при скачуванні. Скачати
Дата введення: 2011-08-02       39 ст.

Вступ.

Розділ І. Дослідження теоретико-методологічних засад фінансових ресурсів підприємства.

1.1. Класифікація фінансових ресурсів підприємства та джерел їх формування.

1.2. Поняття та сутність фінансових ресурсів.

1.3. Склад основних джерел фінансових ресурсів підприємства.

Розділ ІІ. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів підприємства на прикладі ВАТ "Взуттєва фабрика "Київ".

2.1. Динаміка структури капіталу ВАТ "Взуттєва фабрика "Київ".

2.2. Визначення середньозваженої вартості капіталу ВАТ "Взуттєва фабрика "Київ".

2.3. Аналіз структури позикового капіталу.

Розділ ІІІ. Шляхи вдосконалення вибору джерел формування фінансових ресурсів підприємства та залучення іноземного досвіду.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. В українській економічній думці на сьогодні існує дуже багато визначень фінансових ресурсів підприємства. Така неоднозначність відображає, по-перше, відірваність вітчизняної економічної науки від тих процесів, перетворень і явищ, які нині відбуваються в українській економіці. По-друге, це свідчить про певне нерозуміння функціонування ринкової економіки та її законів, які поступово, але неухильно приходять на зміну командно-адміністративній системі, або принаймні про невдалу спробу поєднати закономірності цих двох систем у єдиному симбіозі.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси фінансових ресурсів підприємства та проаналізувати джерела їх формування.

Для досягнення цієї мети я визначила такі питання для розкриття в цій роботі: у першому розділі я розглянула сутність фінансових ресурсів підприємства та їх класифікація, визначається необхідність таких ресурсів у діяльності підприємства. Значна увага приділяється аналізу поняття "фінансові ресурси". З огляду на наведені у статті думки науковців я зробила спробу дати власне визначення поняття "фінансові ресурси" з урахуванням майже всіх вимог до нього.

У другому розділі здійснено аналіз цих визначень у контексті реалій сучасної економіки, запропоновано власний підхід до визначення фінансових ресурсів підприємства. Проаналізовано формування фінансових ресурсів на прикладі підприємства.

У третьому розділі мною розглянуто шляхи вдосконалення джерел фінансових ресурсів підприємства.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси фінансових ресурсів підприємства.

Предметом дослідженнявиступає джерела формування фінансових ресурсів підприємства.

Розділ І. Дослідження теоретико-методологічних засад фінансових ресурсів підприємства

1.1. Класифікація фінансових ресурсів підприємства та джерел їх формування

Фінансові ресурси формуються ще до початку діяльності підприємства в процесі утворення статутного фонду. Далі ці кошти інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення й розвитку виробництва. Саме так підприємство отримує можливість займатися виробництвом і збутом продукції, одержувати доходи. Грошові ресурси підприємств збер

ігаються в касі, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах.

У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять кошти у вигляді виручки від реалізації. Грошові ресурси надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств: від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладання коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всіма коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції на підприємство надходять суми акцизного збору, податку на додану вартість, мито, котрі підлягають внесенню до бюджету. Частина грошових надходжень, що залишилася після відрахувань до бюджету акцизного збору, податку на додану вартість, мита, спрямовується на заміщення коштів, авансованих в оборотні та основні фонди, на виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями та іншими суб'єктами господарювання. Частина грошових надходжень, яка залишилася, формує валовий і чистий дохід, прибуток.

Важливою особливістю фінансової системи підприємства є формування й використання різноманітних грошових фондів. Грошові фонди — це частина коштів, які мають цільове спрямування. Через них здійснюється забезпечення господарської діяльності необхідними грошовими ресурсами, а також розширеного виробництва: фінансування науково-технічного прогресу; опанування і впровадження нової техніки; економічне стимулювання; розрахунки з бюджетом, банками. До таких фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний (на державних підприємствах), розвитку виробництва, соціального призначення, заохочення, резервний фонд тощо. При організації підприємство повинне мати статутний фонд, або статутний капітал, за рахунок якого формуються основні фонди й обігові кошти.

Формування статутного капіталу, його ефективне використання, управління ним — одне з головних завдань фінансової служби підприємства. Сума статутного капіталу акціонерного товариства відображає суму емітованих ним акцій, а державного і муніципального підприємства, як правило, — вартість наявних основних фондів. Статутний капітал змінюється підприємством зазвичай за результатами роботи за рік після внесення змін в установчі документи. Збільшити (зменшити) статутний капітал можна за рахунок випуску в обіг додаткових акцій (або вилучення з обігу якоїсь їх кількості), а також шляхом збільшення (зменшення) номіналу старих акцій[1, c. 30-31].

До елементу фінансових ресурсів підприємства — "додаткового капіталу" належать:

— результати переоцінки основних фондів, тобто їхня дооцінка;

— емісійний дохід акціонерного товариства (дохід від продажу акцій більший від їхньої номінальної вартості);

— безкоштовно отримані грошові й матеріальні цінності на виробничі цілі;

— асигнування з бюджету на фінансування капітальних вкладень;

— асигнування на поповнення обігових коштів.

Резервний капітал — це грошовий фонд підприємства, що створюється з відрахувань від прибутку. Він спрямовується на покриття збитків, а в акціонерних товариствах також для погашення зобов'язань за іменними акціями та облігаціями товариства.

Фонд накопичення — це кошти, що відраховуються з чистого прибутку підприємства і спрямовуються на розвиток діяльності підприємства. Зрозуміло, що лише чистого прибутку не завжди вистачає для фінансування програми розвитку підприємства. У цьому разі підприємство утворює інвестиційний фонд, який концентрує всі кошти, спрямовані на розвиток діяльності, в тому числі чистий прибуток, амортизаційний фонд, що використовується для відтворювання основних фондів, а також залучені й запозичені джерела.

В акціонерних товариствах існує поняття "акціонерний капітал", що означає суму активів товариства за вирахуванням його боргів. Таким чином, акціонерний капітал являє собою практично суму власних коштів акціонерного товариства і включає в себе всі вищеперелічені фонди (за винятком інвестиційного), а також деякі інші.

Фонд споживання створюється за рахунок відрахувань від чистого прибутку і спрямовується на виплату дивідендів (в акціонерних товариствах), одноразових заохочень, матеріальної допомоги, на оплату додаткових відпусток, харчування, проїзду на транспорті тощо[6, c. 58].

Крім розглянутих вище постійних грошових фондів, підприємства періодично створюють оперативні грошові фонди. Двічі або один раз на місяць на підприємстві формується фонд для виплати заробітної плати. Його основою є фонд оплати праці. Для забезпечення своєчасної виплати заробітної плати підприємства розв'язують низку завдань. Із цією метою на рахунку накопичуються необхідні кошти, а за їхньої відсутності підприємство звертається до банку по кредит на виплату заробітної плати. Важливим є визначення оптимальних строків виплати заробітної плати і кількості днів, необхідних для цього.

Зазвичай один раз на рік має створюватися фонд для виплати акціонерам дивідендів за акціями.

Також на підприємстві формується низка інших грошових фондів: для погашення кредитів банків, опанування нової техніки, науково-дослідних робіт, відрахувань вищестоящій організації.

Підприємства використовують кошти не лише у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. У нефондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески. Отже, ми бачимо, що фінансові ресурси підприємства існують як у фондовій, так і у нефондовій формі, фактично будучи коштами підприємства, котрі мають або не мають цільової спрямованості. Таким чином, ми підходимо до поняття "фінансові ресурси". Щоб зрозуміти краще сутність цього поняття, проаналізуємо різні точки зору з цього приводу.

Така значущість категорії фінансові ресурси в організації та розвитку будь-якого підприємства потребує чіткого визначення цього терміна. На жаль, в економічній літературі досі немає єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів, їх складу, методів впливу на ефективність господарювання. Тому спробуємо розібратися в суті цього поняття, враховуючи точки зору різних сучасних науковців[11, c. 10-11].

1.2. Поняття та сутність фінансових ресурсів

Аналіз сутності фінансових ресурсів розпочнемо з визначення, яке наводиться у фінансово-кредитному словнику: "Фінансові ресурси — це грошові кошти, які перебувають у розпорядженні підприємств, господарських організацій та установ". Як бачимо, у наведеному значенні фінансові ресурси прирівнюються до коштів. Але кошти, які перебувають на поточному, валютному рахунках, у касі підприємства знеособлені й не мають цільового призначення. Отже, відбувається ототожнення фінансових ресурсів із грошовими, тоді як перші є специфічнішим явищем.

На думку А.Г. Загороднього, "фінансові ресурси — це сукупність коштів, що є в розпорядженні держави та суб'єктів господарювання". Знов-таки, це визначення не точне й не повне, оскільки зводить поняття "фінансові ресурси" до сукупної маси коштів на підприємстві. На противагу цьому фінансові ресурси характеризують грошові нагромадження, грошові фонди, які формуються в процесі розподілу створеного на підприємстві продукту.

Такий підхід до формулювання фінансових ресурсів можна побачити у визначенні М.Г. Сичова, який вважає, що "фінансові ресурси — це грошові нагромадження і грошові фонди, що створюються підприємствами, об'єднаннями в процесі розподілу і перерозподілу суспільного продукту і національного доходу". В цьому разі необхідне деяке уточнення, оскільки не всі грошові фонди, які формуються на підприємстві, є фінансовими ресурсами, наприклад фонд заробітної плати. Крім того, у наведеному визначенні відсутнє призначення фінансових ресурсів. Тому дехто з авторів уточнює призначення фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності[14, c.96].

В.К. Сенчагов при визначенні поняття фінансових ресурсів вказує на джерела їхнього формування і вважає, що "фінансові ресурси народного господарства являють собою сукупність грошових нагромаджень, амортизаційних відрахувань та інших грошових засобів, які формуються в процесі створення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту". Але знов-таки, у наведеному визначенні відсутнє призначення фінансових ресурсів.

Дещо по-іншому розглядає категорію фінансових ресурсів К.В. Павлюк. Вона вважає, що фінансові ресурси мають відповідати низці критеріїв, а саме: наявності джерел створення, формі виявлення й цільовому призначенню. З огляду на це К.В. Павлюк дає таке визначення: "Фінансові ресурси — це грошові нагромадження і доходи, які створюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб".

Слід зауважити, що таке визначення фінансових ресурсів зводиться до формування фондів грошових засобів, що значно скорочує склад фінансових ресурсів, оскільки в розпорядженні підприємства можуть бути кошти й у нефондовій формі. Так, Г.Г. Нам вважає, що "до фінансових ресурсів належать усі грошові фонди й та частина коштів, яка використовується в нефондовій формі". Проблема в тому, що, як зазначалося вище, таким чином до фінансових ресурсів належить фонд заробітної плати, спрямований на відтворення робочої сили в процесі виробництва, фонд обігових коштів, призначений для відшкодування спожитих у процесі виробництва предметів праці, частина амортизаційних відрахувань, яка спрямовується на відшкодування в процесі виробництва основних фондів у межах простого відтворення. Однак ці фонди не є вільними фінансовими ресурсами підприємства, які воно може використовувати.

Це можна пояснити тим, що ці фонди формуються завдяки реалізації створеного на підприємстві продукту, а отже, додаються до собівартості. Але ж треба враховувати, що фінансові ресурси призначені для забезпечення саме розширеного виробництва. Тому Ю.В. Петленко розглядає фінансові ресурси як "грошові кошти, залучені в господарський оборот підприємства з різних джерел, сформованих під впливом організаційно-правових норм господарювання, призначені для покриття його власних потреб". Думка автора досить цікава, хоча дещо треба уточнити. По-перше, фінансові ресурси — це лише частина коштів, оскільки поняття "грошові кошти" значно ширше. По-друге, фінансові ресурси призначені для створення умов розширеного відтворення виробництва, а не для покриття власних потреб підприємства у розрізі споживання.

Заслуговує на увагу визначення фінансових ресурсів Л.Д. Буряком, котрий вважає, що "фінансові ресурси — це частина грошових коштів суб'єктів господарювання, яка перебуває у їхньому розпорядженні і спрямовується на виробничий, соціальний розвиток, матеріальне заохочення". Таким чином, грошові засоби можна віднести до фінансових ресурсів тільки в період їх використання не за цільовим призначенням[21, c. 145-149].

Зосередившись на понятті фінансових ресурсів підприємства, не будемо розглядати тих визначень фінансових ресурсів, які були сформульовані ще за радянських часів. У них фінансовим ресурсам підприємницьких структур відводилася підпорядкована роль щодо фінансових ресурсів держави. Сьогодні ж лінія поділу між фінансовими ресурсами держави і підприємств у багатьох авторів проходить чіткіше. Погляньмо на деякі з тих визначень, які були сформульовані в 90-ті роки XX століття українськими і російськими авторами, тобто в період становлення нових української і російської економік.

Визначення 1. М.Я. Коробов: "Фінансові ресурси підприємства — це його власні і позичкові грошові фонди цільового призначення, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, внутрішнього валового продукту і національного доходу та використовуються у статутних цілях підприємства".

Визначення 2. В.М. Родіонова: "Фінансові ресурси підприємства — це грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення затрат із розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників".

Визначення 3. В.Г. Бєлолипецький (посилаючись на визначення, яке, на думку автора, наводиться у "багатьох вітчизняних [російських] підручниках"): "Фінансові ресурси фірми — це частина грошових ресурсів у вигляді доходів і зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових зобов'язань і виконання затрат із забезпечення розширеного відтворення".

Визначення 4. О.Д. Василик: "Фінансові ресурси — це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб".

Визначення 5. І.В. Зятковський — цей автор фактично наводить узагальнений підсумок усіх визначень фінансових ресурсів: "Як свідчить ретроспективний аналіз визначень фінансових ресурсів, дослідники кваліфікують їх як сукупність фондів грошових коштів, доходів, відрахувань або надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємств"[7, c. 75-77].

Визначення 6. В.М. Опарін — одне з найпростіших і найактуальніших визначень (2000 рік): "Фінансові ресурси — це сума коштів, спрямованих в основні засоби та обігові кошти підприємства"[11, c. 10].

Із наведених вище визначень можна зробити висновок, що більшість авторів розуміє під фінансовими ресурсами грошові накопичення, доходи і надходження або ж фонди грошових ресурсів.

Звернімося до такого поняття, як фонди та їх відношення до фінансових ресурсів. Ось що про це пише О. Д. Василик: "... не всі грошові ресурси є фінансовими ресурсами. Поняття "грошові ресурси" значно ширше, але фінансові ресурси виступають завжди у грошовій формі. Грошові ресурси стають фінансовими ресурсами тоді, коли вони концентруються у відповідні фонди, для яких встановлено порядок створення й використання". Можливо, це твердження і можна використати стосовно держави, проте в сьогоднішніх умовах його надзвичайно важко застосувати щодо сучасних підприємств.

Жодне сучасне підприємство не може дозволити собі такої розкоші, щоб спочатку залучати кошти, а вже потім перетворювати їх у фінансові ресурсидля подальшого використання. Чому? По-перше, жодна копійка не надходить до підприємства просто так. Обов'язково проти кожної копійки, залученої підприємством, виступає або товар, або зобов'язання підприємства у вигляді цінних паперів. І по-друге, кожну копійку підприємство намагається залучати під прогнозований раніше напрям розвитку. Підприємство в сучасних умовах не може тримати довго на розрахунковому рахунку залучені кошти або ж формувати спочатку спеціальні фонди з них, а вже потім вкладати в реальні основні й оборотні засоби. Чим швидше підприємство пустить в обіг кошти, тим більшу величину доходу і прибутку воно може отримати в майбутньому. В іншому разі кожна хвилина "простоювання" коштів може вилитися підприємству у небажані збитки або недоотримані прибутки.

Отже, спочатку відбувається процес прогнозування розвитку, а вже потім для втілення в життя цього прогнозу залучаються відповідні кошти. Такий процес на підприємстві одразу кожну залучену копійку перетворює у фінансовий ресурс, а згодом — через купівлю основних і оборотних засобів — у капітал. Тільки держава має право вилучати кошти, підприємство ж може лише їх залучати, і це залучення повинно бути завжди обґрунтованим, якщо компанія хоче мати успіх.

Сьогодні поняття "фонди" як організаційна форма руху коштів просто починає зникати з лексикону підприємства (в економічній літературі "фонди" трактуються лише як загальне джерело коштів). Для цього достатньо поглянути на нову форму балансу, в якій жодного разу не згадуються фонди, а старі фонди замінені простим поняттям "капітал". Щодо фондів, то, наприклад, В.В. Ковальов так пише про них: "Взагалі до трактування будь-якого фонду як джерела коштів для придбання активів не слід ставитися буквально (подібна помилка особливо поширена серед небухгалтерів) — активи найчастіше придбаваються у тому разі, коли у підприємства є в достатньому обсязі вільні грошові ресурси, а не тому, що створено якийсь фонд. Не випадково багато які підприємства уже не поспішають створювати різноманітних фондів, а акумулюють їх у вигляді нерозподіленого прибутку; до речі, подібна практика звичайна у більшості економічно розвинутих країн"[13, c. 91-95].

Про які ж фонди у такому разі можна говорити при визначенні фінансових ресурсів? Як у сучасних умовах сформулювати визначення фінансових ресурсів як фондів грошових ресурсів?

Цікаву відповідь на ці запитання дав В.Г. Бєлолипецький у визначенні, яке було наведене вище під номером 3. Розвиваючи цю думку, він, зокрема, стверджує, що "в умовах ринкової економіки фінансисти оперують частіше поняттям "капітал", який є для фінансиста-практика реальним об'єктом, на який він може постійно впливати з метою отримання нових доходів фірми. В цій якості капітал для фінансиста — об'єктивний фактор виробництва. Отже, капітал — це частина фінансових ресурсів, що введені фірмою в обіг і приносять доходи від цього обігу. В такому сенсі капітал є перетвореною формою фінансових ресурсів".

Так, замість фондів на сцену знову повертається поняття "капітал". Більше того, цей автор робить ще один крок вперед — він розглядає фінансові ресурси у контексті часу: "... В такому трактуванні принципова відмінність між фінансовими ресурсами і капіталом фірми полягає в тому, що в будь-який момент фінансові ресурси більші або дорівнюють капіталу фірми. При цьому рівність означає, що у фірми немає ніяких фінансових зобов'язань і всі наявні фінансові ресурси перебувають в обігу".

Однак про які, власне, фінансові зобов'язання йдеться? Відповідь на це запитання можна побачити з наступного твердження автора: "У реальному житті рівності фінансових ресурсів і капіталу у фірми, яка функціонує, не буває. Фінансова звітність у всьому світі будується так, що різницю між фінансовими ресурсами і капіталом виявити неможливо. Річ у тому, що у стандартній звітності подані не фінансові ресурси як такі, а їхні перетворені форми — зобов'язання і капітал"". Фактично цим самим автор говорить про власний і позиковий капітал, відносячи останній до зобов'язань підприємства. Або, інакше кажучи, він розглядає підсумок балансу як сукупність фінансових ресурсів, а до капіталу відносить лише власний капітал підприємства, тобто підсумок пасиву за винятком усіх зобов'язань неакціонерам підприємства[6, c. 59-62].

За таким трактуванням фінансових ресурсів втрачається сутність сучасних підприємств. У теперішніх умовах власність і управління на підприємстві чітко розмежовані. Це означає, що підприємство як юридичний суб'єкт кожну свою зароблену копійку має розглядати як зобов'язання перед тими, хто авансував у нього свої кошти раніше. Відрізняється лише форма цього авансування: ви можете авансувати в підприємство кошти як його власник (акціонер) або ж як його кредитор. Різниця між цими двома видами фінансування підприємства полягає тільки в певних аспектах при обчисленні оподатковуваного прибутку (відсотки за кредит, як правило, вираховуються до оподаткування, на відміну від дивідендів), при банкрутстві підприємства (вимоги кредиторів задовольняються раніше за вимоги акціонерів) і в деяких інших незначних відмінностях.

Якщо розвивати тему зобов'язань ще глибше, то можна побачити, що на менеджерів покладено додатковий обов'язок саме щодо акціонерів, а не щодо кредиторів: вони (менеджери) повинні так управляти компанією, щоб максимізувати добробут її власників (тобто акціонерів). Таке трактування пов'язане з останніми тенденціями у фінансовому менеджменті, коли мету підприємства — отримання максимального прибутку при мінімальному ризику було замінено на нову — максимізація добробуту власників (акціонерів) через зростання ринкової ціни акцій (хоча після останніх корпоративних скандалів у США і ця мета може зазнати модифікації). З цього випливає, що навіть нерозподілений прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, продовжує бути власністю акціонерів, просто останні дають змогу управлінню реінвестувати його в компанію, бо вдала реінвестиція обертається підвищенням ринкової ціни акцій, збільшуючи у такий спосіб добробут власників. Таким чином, у підприємства як у юридичної особи завжди є зобов'язання перед своїми акціонерами й кредиторами і весь його пасив відображає склад цих зобов'язань. Або ж, як пише про це В.В. Ковальов: "Пасив балансу — це сума зобов'язань організації".

Цікаво, що зовсім протилежної точки зору, ніж В. Г. Бєлолипецький, дотримується І.В. Зятковський: "Погляд науковців, які вважають, що фінансовими ресурсами підприємства слід вважати всі грошові фонди, в тому числі й позичені кошти, навряд чи є достатньо переконливим". Не менш загадкове й висловлювання В.М. Опаріна: "...Є підстави стверджувати, що поняття "капітал" і "фінансові ресурси" — близькі за змістом... Водночас між капіталом і фінансовими ресурсами наявні суттєві відмінності. З одного боку, не вся сума капіталу виконує функції фінансових ресурсів, пов'язані із забезпеченням виробничого процесу. А з другого — не всі фінансові ресурси набувають ознак капіталу"[7, c. 76].

Така невизначеність як щодо фінансових ресурсів, так і щодо капіталу змушує нас поглянути на теорію капіталу, яка функціонує в світі уже понад двісті років (ще з часів Адама Сміта) і майже не зазнала істотних змін.

Сучасна економічна теорія визнає лише чотири фактори виробництва або види економічних ресурсів (слід зауважити, що серед них відсутні фінансові ресурси): капітал, землю, працю і підприємницькі здібності. Щодо першого, то на сьогодні у західній літературі склалася така концепція капіталу.

Капітал (фінансовий) — сукупний термін для товарів і грошей, від використання яких може бути отриманий майбутній дохід. Загально прийнято вважати, що споживчі товари і гроші для теперішніх потреб і особистого задоволення не входять до складу капіталу. Таким чином, бізнес розглядає свою землю, будівлі, споруди, обладнання, устаткування і сировину поряд з акціями, облігаціями і банківськими рахунками як капітал. Будинки, меблі, автомобілі й інші товари, які споживаються для особистого задоволення (або гроші, обміняні на ці товари), не вважаються капіталом у традиційному розумінні.

У практичному використанні (наприклад із метою бухгалтерського обліку) капітал визначається як власність, що належить фізичним або юридичним особам у даний момент і чітко відокремлена від доходу, отриманого від цієї власності протягом певного періоду.

Відповідно до цього кожна компанія має рахунок руху капіталів (який часто називається балансом), що відображає активи фірми на певну дату і рахунок доходів/надходжень (котрий називається звітом про фінансові результати), що підсумовує потік товарів і вимог до них протягом певного періоду (зазвичай рік).

Серед економістів XIX століття термін "капітал" належав лише до того сегмента багатства, котрий був продуктом минулого виробництва. Багатство, яке не було виробленим, таке, як земля або родовища корисних копалин, було вилучене з визначення капіталу. Дохід від капіталу (визначений у такий спосіб) називався прибутком або процентом, тоді як дохід від природних ресурсів називався рентою. Сучасні економісти, для яких капітал означає просто сукупність товарів і грошей, що використовується для створення ще більшої кількості товарів і грошей, уже не вдаються до такого поділу.

Такий підхід до капіталу свідчить про те, що весь капітал, який перебуває в розпорядженні підприємства, відображається у балансі, причому тільки в лівій його частині (актив), тобто це основні й оборотні засоби. Пасив, власне, відображає джерела фінансування цього капіталу, тобто що і кому підприємство заборгувало на даний момент за той реальний капітал (основні й оборотні засоби), яким воно розпоряджається. Усі ці зобов'язання являють собою не просто щось аморфне, а чітко визначені корпоративні цінні папери (у вигляді акцій, облігацій), кредиторську заборгованість (у вигляді векселів), зобов'язання перед банками (у вигляді підписаних кредитних договорів), зобов'язання за розрахунками з бюджетом (у вигляді відповідних податкових декларацій), зобов'язання за розрахунками з оплати праці (у вигляді підписаних трудових договорів) тощо. І те, що розділ І пасиву називається "Власний капітал", у жодному разі не означає, що цей капітал належить підприємству, зменшуючи тим самим суму його зобов'язань. Цей капітал називається лише тому власним, що він належить суб'єктам, які через свою причетність до даного підприємства мають право називатися власниками підприємства. Дуже часто (в контексті корпорацій) він називається просто акціонерним капіталом.

Усе, чим може розпоряджатися компанія, знаходиться в лівій частині балансу (актив) і тільки там[8, c. 10-113].

У зв'язку з цим виникає запитання: яким практичним цілям відповідає поняття фінансових ресурсів? Що, власне, спонукає виділяти їх в окрему категорію? На це запитання тільки один із вищенаведених авторів, а саме О. Д. Василик, дає впевнену відповідь: "... для науково обґрунтованого визначення поняття фінансових ресурсів треба чітко визначити ті критерії, яким воно повинне відповідати. До них належать джерела створення, форми виявлення, цільове призначення". Проте конкретнішого пояснення цих критеріїв щодо фінансових ресурсів автор не наводить.

Повернемося до тих визначень фінансових ресурсів, які були наведені на самому початку, але тепер уже у контексті двох важливих категорій — капіталу і доходу, і ми побачимо, що одні автори виділяють фінансові ресурси із доходів підприємства, другі — з його капіталу, а треті і з капіталу, і з доходу одночасно. В такій ситуації важко не погодитися з І.В. Зятковським, який недвозначно пише: "Хоча в економічній літературі й на сьогодні немає єдності щодо визначення фінансових ресурсів, усі дослідники єдині в тому, що не визнають їх економічною категорією". На цьому фоні і на фоні визначення (під номером 5) фінансових ресурсів, яке наводить цей автор, дещо суперечливою видається його думка, що "основними ознаками фінансових ресурсів підприємств... є джерела їх походження і право суб'єкта господарювання розпоряджатися ними без будь-яких обмежень". Це, по суті, означає, що автор відносить до фінансових ресурсів лише те, що надходить до підприємства на правах власного капіталу. Складається враження, ніби у світі існують підприємства, що можуть безконтрольно використовувати кошти, які вкладені в підприємство і від яких вони очікують певної віддачі. Згадаймо про те, що власний капітал, як було сказано вище, не є власністю компанії, а належить її власникам (акціонерам)[3, c. 123-127].

Отже, під фінансовими ресурсами на сьогодні слід розуміти сукупність усіх грошових ресурсів, які надійшли на підприємство за певний період або на певну дату у процесі реалізації продукції (товарів, робіт, послуг — операційна діяльність), основних і оборотних засобів (інвестиційна діяльність) і видачі зобов'язань (майнових і боргових — фінансова діяльність).

1.3. Склад основних джерел фінансових ресурсів підприємства

Можливість залучати фінансові ресурси з різних джерел (Рис. 1), у тому числі на фінансовому ринку, дає змогу підприємству відносно вільно маневрувати структурою цих ресурсів, вибираючи оптимальні їхні комбінації. Однак є певні чинники, що впливають на обсяг і структуру фінансових ресурсів підприємства. До них належать: форма власності й організаційно-правові форми підприємства (так, наприклад, державні підприємства багато в чому залежать від складу і обсягу державних фінансових ресурсів як додаткового джерела формування капіталу), галузева приналежність підприємства, мета і завдання фінансово-господарської діяльності на певному проміжку часу, внутрішня фінансова політика підприємства тощо.

Структура джерел фінансового забезпечення впливає на балансування між фінансовою стійкістю і фінансовим ризиком діяльності підприємства. Так, згідно з ефектом фінансового левериджу наявна певна залежність між часткою позикових коштів у структурі фінансового забезпечення та рентабельністю власного капіталу. Зв'язок між ними такий: чим більша частка позикових коштів, тим вища рентабельність власного капіталу (якщо підприємство взагалі отримує прибуток). Отже, кожне підприємство має балансувати між цими чинниками, що впливають на фінансові результати його діяльності.

І тут на перший план виступає необхідність діагностики рівня й структури фінансового забезпечення. Тут діагностика має бути націлена насамперед на виявлення достатності загального обсягу фінансових ресурсів, а потім — на контролінг відповідності їхньої фактичної структури тим цільовим параметрам, які були сформовані на етапі розробки фінансової стратегії підприємства[4, c. 45].

З метою підвищення ефективності механізму фінансового забезпечення доцільно впровадити його діагностику, в процесі якої необхідно виявити і відповідно класифікувати рівень фактичного стану фінансового забезпечення й ступінь його ефективності за обраними критеріями.

Для цього необхідно визначити склад і структуру джерел фінансування виробничої діяльності; рівень фінансової стійкості, який досягається завдяки наявній структурі джерел фінансового забезпечення; ступінь відповідності структури сформованих джерел фінансування структурі активів підприємства, виходячи з особливостей його виробничо-господарської діяльності[4, c. 48].

Розділ ІІ. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів підприємства на прикладі ВАТ "Взуттєва фабрика "Київ"

Аналіз структури капіталу є передумовою для визначення ефективності його використання. Функціонування капіталу на підприємстві характеризується його постійним кругообігом, під час якого він може перебувати у будь-який час на різних стадіях, зазнавати змін як у джерелах формування, так і у розміщенні. Тому вивчення динаміки капіталу доцільно зосередити на аналізі структури джерел його формування (пасивів), напрямах їх структурного, раціонально збалансованого розміщення (активів).

Оптимізація структури капіталу — це одне із найважливіших і найскладніших завдань, що розв'язуються у процесі фінансового менеджменту. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і залучених коштів, за якого забезпечується найефективніша пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності й коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

У процесі оптимізації структури капіталу треба враховувати основні особливості кожного елемента його складу.

Власний капітал характеризується, по-перше, простотою залучення, тобто рішення, пов'язані зі збільшенням частки власного капіталу, приймаються фінансовими менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших суб'єктів господарювання; по-друге, високою віддачею за критерієм норми прибутку на вкладений капітал, бо у цьому разі не потрібна сплата позикового відсотка, зокрема за користування кредитом; по-третє, зменшенням ризику небезпеки фінансової нестійкості й банкрутства підприємства.

Водночас у використанні власного капіталу має місце низка недоліків. Зокрема, обмежений обсяг залучення, а відповідно і менше можливостей суттєвого розширення господарської діяльності підприємства за сприятливої кон'юнктури ринку; не використовувана потенційна можливість приросту рентабельності власного капіталу шляхом залучення ресурсів позикового капіталу. В цьому разі коефіцієнти економічної і фінансової рентабельності по суті рівнозначні[9, c. 138-139].

У свою чергу, позиковому капіталу притаманні такі позитивні риси: збільшення фінансового потенціалу підприємства за необхідності суттєвого піднесення темпів зростання обсягів виробництва; можливість збільшення приросту рентабельності власного капіталу за рахунок забезпечення розширеною відтворення виробництва.

Воднораз у використанні позикового капіталу проглядають деякі негативні моменти:

— складність залучення коштів, оскільки це залежить від рішень кредиторів, які за будь-яких негативних обставин узагалі можуть відмовити підприємству у таких коштах;

— необхідність надання відповідних гарантій, зокрема страхових компаній, інших суб'єктів господарювання, або застави. При цьому гарантії надаються, як правило, на платній основі;

— зниження норми прибутку активів, оскільки прибуток підприємства зменшується на суму сплачених відсотків за кредит;

— зниження фінансової стійкості підприємства і відповідно зростання ризику банкрутства.

Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал (поряд із власним), має вищі фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту рентабельності власного капіталу, але може і втрачати свою фінансову стійкість, бо при збільшенні частки позикового капіталу коефіцієнт автономії дорівнюватиме нулю.

Процес оптимізації структури капіталу підприємства характеризується певними етапами (див. рис. 2)

На першому етапі визначається співвідношення власного і позикового капіталів, виявляються його тенденції. У складі позикового капіталу вивчається співвідношення довгострокових і короткострокових кредитів, аналізуються розміри прострочених фінансових зобов'язань, з'ясовуються також причини прострочення[10, c. 102-104].

2.1. Динаміка структури капіталу ВАТ "Взуттєва фабрика "Київ"

Спробуємо конкретніше простежити цей процес на прикладі структури капіталу ВАТ "Взуттєва фабрика "Київ", що характеризується такими даними (див. табл. 1).

Із таблиці 1 видно, що у 2006 році обсяг капіталу на фабриці зменшився порівняно з 2004 роком на 708 тис. грн., або на 2,6%. Значною мірою це викликане зменшенням власного капіталу з 22349 тис. грн. у 2004 році до 20199 тис. грн. у 2006 році. Водночас позиковий капітал зріс із 2590 тис. грн. у 2004-му до 6032 тис. грн. у 2006 році, тобто на 1442 тис. грн., або на 31,4%. Випереджаюче збільшення позикового капіталу призвело до зміни структури фінансового капіталу (див. діаграму).

Із діаграми бачимо, що на початок 2004 року власний капітал становив 83% загальної суми капіталу акціонерного товариства, а на початок 2007 року його частка зменшилася на 6,0% і він сягнув 77,0% усього (сукупного) капіталу. Така структура капіталу, на відміну від середньогалузевої (близько 70% власного капіталу), відрізняється вищою часткою власного капіталу.

На другій стадії аналізу розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства, зумовленої структурою його капіталу. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і вивчаються в динаміці коефіцієнти автономії, фінансового левериджу, довгострокової фінансової незалежності, співвідношення довго- і короткострокової заборгованості.

2.2. Визначення середньозваженої вартості капіталу ВАТ "Взуттєва фабрика "Київ"

Основним критерієм для визначення фінансової стійкості акціонерного товариства є ринкова вартість як власного, так і позикового капіталу. Для цього можна проаналізувати вартість капіталу ВАТ "Взуттєва фабрика "Київ" (див. табл. 2).

Як видно з таблиці 2, вартість власного капіталу фабрики "Київ" за період 2004-2006 років збільшилася з 5,8% у 2004 році до 6,2% у 2006 році. Такі зміни відбулися, з одного боку, за рахунок зменшення питомої ваги власного капіталу акціонерного товариства з 83,0% у 2004 році до 77,0% у 2006 році, а з другого — за рахунок збільшення рівня дивідендних виплат із 7% у 2004 році до 8% у 2006 році. Водночас вартість позикового капіталу за цей період зменшилася із 7,1% у 2004 році до 4,8% у 2006 році за рахунок зменшення відсоткової ставки за користування кредитом із 60% у 2004 році до 30% у 2006 році. При цьому питома вага позикового капіталу в загальній структурі капіталу за зазначені роки збільшилася із 17,0% до 23,0%. У цілому середньозважена вартість капіталу зменшилася з 12,9% у 2004 році до 11% у 2006 році.

При визначенні оптимальної структури капіталу використовується механізм фінансового левериджу. Ефект фінансового левериджу можна розрахувати за формулою:

де ЕФЛ — ефект фінансового левериджу, що полягає у прирості рентабельності власного капіталу (%);

Ра — рівень рентабельності використання активів акціонерного товариства (%);

ВС — відсоткова ставка за кредит (%);

ПК — сума позикового капіталу (тис. грн.);

ВК — сума власного капіталу (тис. грн.). Наведена формула має дві частини:

1) диференціал фінансового левериджу а BС), який відрізняється рівнями рентабельності активів акціонерного товариства і ставки відсотка за користування кредитом;

2) коефіцієнт фінансового левериджу ПК/ВК, що характеризується обсягом позикового капіталу, котрий припадає на одиницю власного капіталу акціонерного товариства.

Виокремлення відповідних елементів дає можливість цілеспрямовано збільшувати ефект фінансового левериджу при формуванні структури капіталу.

На ВАТ "Взуттєва фабрика "Київ" ефект фінансового левериджу характеризується такими даними (див. табл. 3).

Наведені дані свідчать, що у 2004 році ефект фінансового левериджу був від'ємним (—11,4%). Це зумовлене негативним значенням диференціала фінансового левериджу через перевищення відсоткової ставки за користування кредитом, рівня рентабельності активів акціонерного товариства. Звідси можна зробити висновок, що при збільшенні частки позикового капіталу в структурі капіталу підприємства відбувається спадання рентабельності власного капіталу. У такому разі йому недоцільно користуватися кредитами комерційного банку. Так, у 2005—2006 роках ефект фінансового левериджу мав позитивне значення (відповідно +18,5% і +69,6%) за рахунок позитивного значення диференціала фінансового левериджу (відповідно +8,8% і +29,0%) і збільшення коефіцієнта фінансового левериджу з 0,21 у 2005 році до 0,24 у 2006 році.

Отже, якщо диференціал фінансового левериджу має позитивне значення, то будь-яке збільшення коефіцієнта фінансового левериджу спричинить зростання його ефекту. Чим більше позитивне значення диференціала фінансового левериджу, тим вищим за інших рівних умов буде його ефект. Так, у 2006 році значно збільшився диференціал фінансового левериджу порівняно з 2005 роком — з 8,8% до 29,0%. У результаті ефект фінансового левериджу за цей період збільшився з 18,5 до 69,5%.

Але зауважимо: зростання ефекту фінансового левериджу має певні межі. Зниження фінансової стійкості акціонерного товариства у процесі підвищення використовуваного позикового капіталу призводить до збільшення ризику його банкрутства, що змушує кредиторів збільшувати відсоткову ставку за користування кредитною позичкою з урахуванням включення до неї премій за додатковий фінансовий ризик. За певного коефіцієнта фінансового левериджу його диференціал може бути зведений до нуля, коли використання позикового капіталу вже не дає приросту рентабельності власного капіталу.

Більше того, в окремих випадках диференціал фінансового левериджу може мати негативну величину, за якої рентабельність власного капіталу може знизитися, бо частина прибутку, що генерується власним капіталом, ітиме на обслуговування використовуваного позикового капіталу за високими відсотковими ставками. Отже, підвищення коефіцієнта фінансового левериджу вигідне тоді, коли диференціал перевищуватиме нульову позичку. Негативне значення диференціала веде до зниження рентабельності власного капіталу.

2.3. Аналіз структури позикового капіталу

На нашу думку, не можна визначити оптимального співвідношення між власним і позиковим капіталом, не враховуючи при цьому їхньої вартості. Чим більше буде у загальній структурі капіталу позикового капіталу, тим вищим буде ефект від фінансової діяльності акціонерного товариства і навпаки. Для цього проаналізуємо структуру капіталу в акціонерних товариствах взуттєвої промисловості (див. табл. 4).

Дані таблиці 4 свідчать, що взуттєва фабрика "Кияни" у 2006 році мала від'ємний диференціал фінансового левериджу (—12,8%), що призвело до від'ємного ефекту фінансового левериджу (—0,02). У зв'язку з цим підприємству недоцільно використовувати позиковий капітал, оскільки чим вищим буде коефіцієнт фінансового левериджу, тим більшим стане негативний ефект фінансового левериджу. При від'ємному значенні диференціала фінансового левериджу взуттєва фабрика "Кияни" втратила значну частину ефекту, що визначається коефіцієнтом рентабельності власного капіталу. У 2006 році рентабельність власного капіталу становила лише 1,3%.

Наш аналіз рівня рентабельності власного капіталу досліджуваних акціонерних товариств засвідчив пряму залежність між диференціалом фінансового левериджу і рентабельністю власного капіталу. Тобто більше від'ємне значення диференціала фінансового левериджу призводить до більшого зменшення коефіцієнта рентабельності власного капіталу. При цьому в акціонерному товаристві неефективно використовується власний капітал.

Незважаючи на те, що ВАТ "Взуттєва фабрика "Кияни" має найвищий коефіцієнт фінансової незалежності (0,83), рентабельність активів у неї найнижча (7,2%). Водночас взуттєва фабрика "Київ" при коефіцієнті фінансової незалежності 0,72 має рентабельність активів 20,2%. Слід зазначити, що ВАТ "Взуттєва фабрика м. Коломия" досягла високого рівня рентабельності (20,8%) за рахунок ефективного використання позикового капіталу в результаті високого рівня коефіцієнта фінансового левериджу (0,55).

Отже, використання кредитів комерційного банку має рацію тільки тоді, коли рентабельність активів підприємства перевищує середню відсоткову ставку за користування кредитом банку.

Розділ ІІІ. Шляхи вдосконалення вибору джерел формування фінансових ресурсів підприємства та залучення іноземного досвіду

Важливу роль відіграє вибір джерел фінансових ресурсів підприємства, який в ринкових умовах значно розширюється. Однак підприємства на практиці не всі джерела в змозі використовувати. Зокрема це пов'язано з відсутністю підтримки в: Україні з боку держави вітчизняного підприємництва, малого та середнього бізнесу, неможливістю одержання державних субсидій: невигідністю користування кредитами комерційних банків України з причини високих, іноді навіть нереальних відсотків і орієнтування комерційних банків на короткострокове кредитування ( 3-6 місяців).

Найбільшим за величиною джерелом формування власних фінансових коштів діючого підприємства виступають доходи від його господарської та іншої діяльності. Переважна більшість підприємств має три основних види доходів: звичайний, капітальний, дивідендний.

Звичайний доход (прибуток) - формується за рахунок грошових надходжень від основної діяльності підприємства.

Капітальний доход - це доход від перепродажу (реалізації) підприємством різних активів (нерухомості - землі, майна; фінансових активів - акцій та облігацій тощо) після певного періоду їх використання. Якщо підприємство купує акції іншої фірми, воно звичайно одержує дивіденди. Ці дивіденди називають дивідендним доходом (міжфірмовими дивідендами).

Важливим джерелом формування і підтримання на необхідному рівні власних фінансових коштів є. амортизаційні відрахування на реновацію (повне відновлення) основних фондів підприємства. Щорічний абсолютний розмір амортизаційних відрахувань залежить від їх норми і балансової вартості основних фондів. Значення цього джерела фінансових коштів підприємства істотно зростає за умови застосування методу прискореної амортизації активів.

При потребі (через недостатність власних коштів) підприємство може скористатися внутрішнім (короткостроковим і довгостроковим) чи міжнародним кредитом у грошовій або товарній формі з умовою його повернення і сплати певного відсотку (кредитної ставки). Проте останнє вимагає ретельного економічного обґрунтування доцільності (ефективності) залучення такої форми позички[5, c. 36-38].

Сучасна система господарювання звичайно орієнтована на власні та позичені кошти. Проте в окремих випадках підприємствам можуть бути надані субсидії, тобто фінансова допомога в грошовій або натуральній формі за рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів, а також спеціальних фондів. Розрізняють прямі та непрямі субсидії. Через прямі субсидії держава стимулює нагромадження капіталу, фінансує капітальні вкладення у ті галузі, розвиток яких необхідний для збалансованості національної економіки країни в цілому, але є недостатньо прибутковим для відповідних підприємств. Вони спрямовують перш за все в нові перспективні галузі економіки і малорентабельні виробництва. Непряме субсидування тих чи інших підприємств здійснюється переважно засобами податкової і грошово-кредитної політики (податкових пільг, пільгових кредитів тощо).

Сукупність фінансових ресурсів підприємства, що має постійно підтримуватись на необхідному рівні за рахунок перелічених основних джерел формування, прийнято розподіляти на оборотні кошти (поточні витрати) та інвестиції (капітальні довгострокові витрати). Особливості обігу та формування необхідного обсягу вимагають окремого детального розгляду обох видів фінансових ресурсів підприємства.

На підприємствах мають місце перш за все поточні витрати фінансових (грошових) коштів, які у процесі господарювання здійснюють певний кругообіг (проходять грошову, виробничу і товарну стадії).

Доцільним було б використання такого джерела фінансових ресурсів підприємства, як лізинг, особливо при здійсненні інвестування капіталу. Це джерело фінансових ресурсів мало використовується в Україні, хоча несе в собі значні потенційні можливості.

Не отримали широкого використання в Україні і можливі різноманітні напрямки використання фінансових ресурсів підприємств. Найважливішими причинами цього є: невигідність інвестування фінансових ресурсів підприємства на сучасному етапі в будь-яке виробництво, за умов недосконалої податкової політики держави, відсутності підтримки державою власних виробників продукції; а як наслідок орієнтуванням більшості українських бізнесменів на посередництво в торгівельних операціях, що в цілому зменшує можливості національної економіки виробляти національний продукт, не кажучи вже про його збільшення.

Для досягнення стійкої моделі формування і використання фінансових ресурсів підприємств пріоритетність повинна надаватись внутрішнім фінансовим ресурсам. Побудова оптимальної моделі пов'язана із залученням зовнішніх ресурсів шляхом акціонування та кредитування[1, c. 32].

Висновки

У сучасних умовах становлення економіки України розвиток вітчизняного бізнесу набуває особливої динамічності. Вона пояснюється наявністю досить жорсткої конкуренції як із боку українських, так і зарубіжних компаній, підвищенням вимог споживачів до товарів і послуг, що пропонуються на ринку. З іншого боку, підприємство є також споживачем різного роду ресурсів.

Отже, воно у процесі своєї господарської діяльності стикається з багатьма контрагентами (кредиторами, дебіторами). Тому, аби посісти своє місце на ринку й успішно працювати, підприємство має враховувати багато чинників, що впливають на його діяльність, планувати й прогнозувати власні кроки. Звичайно, досить важливе значення має професійна робота маркетингової служби підприємства. Однак на сучасному етапі розвитку дедалі вагомішого значення набуває саме управління фінансовою системою підприємства, оскільки фінансові ресурси є базисним ресурсом, без якого неможливе функціонування й розвиток підприємства.

Рух коштів, його швидкість і масштаби визначають працездатність фінансової системи компанії. З руху коштів розпочинається і ним же завершується грошовий кругообіг підприємства, оборот усього капіталу. Саме тому рух коштів, грошовий обіг на підприємстві є основною ланкою в процесі обороту капіталу.

Як інформаційна база аналізу фінансових ресурсів підприємства повинні виступати звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри, зовнішні умови його діяльності, які варіантно змінюються, що необхідно враховувати при аналітичних оцінках і прийнятті управлінських рішень.

Поряд з надійними і перевіреними аналітичними методами дослідження формування і використання фінансових ресурсів можливе впровадження запозичених із практики країн з розвинутою ринковою економікою, зокрема використання спрощеної схеми балансу підприємства, системи показників для аналізу, розрахунку впливу факторів та інше.

Отже, проаналізувавши всі наведені думки авторів різних економічних шкіл Росії та України, ми доходимо висновку, що поняття "фінансові ресурси" досить складне й потребує детального дослідження і постійного вдосконалення.

Оскільки визначення будь-якого явища має відображати його сутність, то й визначення фінансових ресурсів повинне чітко визначати їх форму, джерела й призначення. Тому, мабуть, фінансовими ресурсами доцільно вважати частину коштів підприємства у фондовій і нефондовій формі, яка формується у результаті розподілу виробленого продукту, залучається до діяльності підприємства з різних джерел і спрямовується на забезпечення розширеного відтворення виробництва.

Так чи інакше проблема визначення поняття "фінансові ресурси" залишається досить актуальною в сучасній економічній науці, оскільки потребує чіткого визначення й пояснення.

Список використаної літератури

1. Андрущак Є. Управління фінансовими ресурсами у процесі реструктуризації підприємств //Фінанси України. - 2002. - № 7. - C. 30-38

2. Ареф'єва О. Реструктуризація системи управління фінансовими ресурсами підприємства //Актуальні проблеми економіки. - 2001. - № 11-12. - C. 17-26

3. Буряк П. Ю. Формування і надання інформації про фінансові ресурси підприємства //Фінанси України. - 2006. - № 10 . - С.123-128.

4. Ванькович Д. Удосконалення системи управління фінансовими ресурсами промислових підприємств //Фінанси України. - 2002. - № 7. - C. 44-50

5. Виговська В. В. Вдосконалення системи управління фінансовими ресурсами малих підприємств//Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 8. - C. 35 - 40.

6. Гуляєва Н. Фінансові ресурси підприємств //Фінанси України. - 2003. - № 12. - С.58-62

7. Зятковський І. Бюджет підприємства як інструмент управління фінансовими ресурсами //Фінанси України. - 2001. - № 7. - C. 75-79

8. Казакова В.І. Концептуальні основи управління фінансовими ресурсами підприємствами //Економіка АПК. - 2004. - № 1. - С.109-113

9. Качмарик Я. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємст//Фінанси України. - 2000. - № 10. - C. 138-144

10. Марченко А. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів //Фінанси України. - 2002. - № 9. - C. 102-108

11. Опарін В. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення //Вісник Національного банку України. - 2000. - № 5. - C. 10-11.

12. Партин Г.Фінанси підприємств: Навчальний посібник / Галина Партин, Анатолій Загородній, ; М-во освіти і науки України, Нац. банк України, ЛБІ. - Львів : ЛБІ НБУ, 2003. - 265 с.

13. Петленко Ю. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємств //Фінанси України. - 2000. - № 6. - C. 91-95

14. Пойда-Носик Н. Фінансові ресурси підприємства //Фінанси України. - 2003. - № 1. - С.96-103

15. Слав’юк Р. Фінанси підприємств: Навчальний посібник / Ростислав Слав’юк, ; М-во освіти і науки України. - 3-є вид., переробл. і доп. - К. : Центр навчальної літератури, 2004. - 459 с.

16. Стефанюк Ш. Державне управління фінансовими ресурсами у сфері підприємництва //Економіка. Фінанси. Право. - 2001. - № 7. - C. 3-17

17. Стецюк П.А. Формування фінансових ресурсів сільсько-господарських підприємств//Економіка АПК. - 2005. - № 11. - С.111-116.

18. Сторожук О. Управління фінансовими ресурсами підприємств та їх облік в умовах реформування податкової системи //Вісник податкової служби України. - 2005. - № 38. - C. 61-62

19. Філімоненков О. Фінанси підприємств: Навч. посібник / Олександр Філімоненков,. - 2-ге, вид., перероб. та доп. - К. : Кондор, 2005. - 397 с.

20. Хачатурян С. Сутність фінансових ресурсів та їх класифікація //Фінанси України. - 2003. - № 4. - С.77-81

21. Хотомлянський О. Л. Теоретичні основи управління фінансовими ресурсами підприємства //Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 2. - C. 145 - 151.

Скачати

Схожі роботи