Фінанси

Організаційні засади державних фінансів на сучасному етапі

Повний текст роботи з малюнками та таблицями доступний при скачуванні. Скачати
Дата введення: 2011-09-13       19 ст.

Вступ.

1. Необхідність і зміст державних фінансів.

2. Призначення і роль державних фінансів.

3. Правові й організаційні основи державних фінансів.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Державні фінанси є основою економічного життя держави, розвитку її економіки, зростання матеріального добробуту населення. Наявність державних фінансів об'єктивно зумовлена необхідністю розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту між верствами населення, підприємницькими структурами і окремими територіями. Маючи об'єктивний характер, їх функціонування значною мірою залежить від суб'єктивних дій політичних сил, які знаходяться при владі і домагаються забезпечення власних економічних інтересів.

В умовах демократи державні фінанси є основою економічної стабільності в державі і рівня життя громадян. Державні фінанси — центральна ланка фінансової системи, через яку здійснюється вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток країни. Вона має свої особливі принципи організації та функціонування. Це зумовлено функціями і роллю держави у регулюванні та забезпеченні демократичних економічних і соціальних умов життя населення, створенні сприятливих умов для діяльності виробничих і невиробничих структур.

Фінанси виникли і тривалий час розвивалися як система мобілізації коштів, матеріальних і фінансових ресурси? для потреб правлячої еліти різних форм державних утворень і оборони певної території. Для зазначених цілей вводились різні форми податків, зборів і платежів. Використання їх не підлягало жодному контролю з боку населення, тому протягом майже шести століть поняття "фінанси" у свідомості людей асоціювалося з різноманітними формами зиску і несправедливого зменшення їхніх доходів. Термін "фінанси" походить від латинського, що означає обов'язкову сплату грошей. Вперше в теперішньому розумінні його почали застосовувати ще наприкінці XIII століття в Італії. Він означав мобілізацію грошових засобів державою для виконання своїх функцій.


1. Необхідність і зміст державних фінансів

Фінанси — це продукт наявності держави і товарно-грошових відносин. Вони досягай свого найвищого розвитку в XIX столітті, коли функції держави значно розширились і удосконалились, а товарно-грошові відносини зайняли панівне становище в економічних системах. Фінанси стали універсальним і дуже активним елементом економічного життя.

Набули високого розвитку методи і форми мобілізації кошти? та розподілу їх для задоволення потреб населення, удосконалення і розширення виробничих процесії? у державі.

Наприкінці XVIII століття в результаті посилення демократичних засад у житті суспільства з'являється фінансове і насамперед бюджетне право. Мобілізації! і використання фінансових ресурси? дістають правовий грунт, стають об'єктом контролю з боку законодавчих структур. Дані про державні фінанси оприлюднюються. Щодо питань мобілізації та використання державних фінанси? ведеться жорстока боротьба між правлячими колами і різними соціальними групами населення. Набула розвитку і відокремилася в самостійну галузь знань фінансова нау

ка.

У цей період розширюються межі державних фінанси?. Держава стає власником великої кількості майна, цінних галузей економіки, землі, природних багатств. Вона бере на себе забезпечення ряду соціальних потреб населення. З державними фінансами практично стає пов'язаним кожний громадянин.

Сфера фінансової діяльності кожного члена суспільства значно розширюється в умовах ринкової економиш. У зв'язку з цим зростає потреба у спеціальних знаннях, вмінні правильно оцінювати явища і процеси в галузі фінансів, які здійснює держава.

Разом з тим слід пам'ятати, що фінанси є досить потужним знаряддям в руках державної влади. Використовуючи їх, держава може активно впливати на економічний і соціальний розвиток країни як у позитивному, так і в негативному плані. Фінанси є могутнім економічним інструментом втручання держави в процеси розширеного видворення, розподілу й перерозподілу частини вартості національного багатства.

Сьогодні фінанси слід розглядати насамперед як економічну категорію, що відображає сукупність відносин, пов'язаних зі створенням, розподілом і використанням фондів фінансових ресурсів.

Форми мобілізації ресурсів можуть бути різні. Так, держава мобілізує фінансові ресурси для своїх потреб у формі податків, зборів і платежів. Витрачаються ці ресурси через асигнування на різні заходи загальнодержавного значення, тобто оборону, утворення органів влади і управління, забезпечення громадського порядку, збереження навколишнього середовища, надання громадянам безплатних послуг у сфері освіти, медичної допомоги, оволодіння професією, а також грошових виплат у формі допомоги.

В економічному житті держави фінанси є досить складним явищем. За допомогою їх держава перерозподіляє значну частину валового внутрішнього продукту, який виступає головним об'єктом фінансових відносин. У зв'язку з цим фінанси прийнято розглядати як систему відносин, що склалася в суспільстві в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. З одного боку, суб'єктом цих відносин є держава, а з іншого — населення і підприємницькі структури. Держава для виконання властивих їй функцій повинна мати у своєму розпорядженні певну величину фінансових ресурсів, що створюються в її народногосподарському комплексі (рис. 1). З цією метою вона здійснює свою фінансову діяльність, законодавчо визначаючи форми мобілізації доходів і витрат для досягнення економічного і соціального прогресу в державі[7, c. 46-49].

За допомогою фінансів і фінансової політики, стратегія і тактика якої змінюються залежно від характеру й спрямованості панівної економічної доктрини, здійснюється багатосторонній регулювальний вплив на ринкові відносини й процес розширеного відтворення. Державні фінанси опосередковують мобілізацію і використання майже 50 відсотків усіх фінансових ресурсів в державі і містять різноманітні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність. Державні фінанси включають бюджети різних рівнів, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності, державний кредит, державне особисте і майнове страхування.

Усі ланки державних фінансів мають власну сферу функціонування, однак вони тісно пов'язані між собою. Основу державних фінансів становлять фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності. Тут створюється більш як 35 відсотків валового внутрішнього продукту, який є головним об'єктом фінансових відносин. В умовах становлення ринкової економіки частка державного сектору зменшуватиметься, однак ще тривалий час цьому сектору належатиме вирішальна роль у процесах розподілу і перерозподілу, здійснюваних за допомогою фінансів.

Принципи побудови бюджетної системи держави регулюються бюджетним законодавством і залежать насамперед від її адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад у державі.

Зведений бюджет України включає державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети.

Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет — дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу структури бюджетної системи держави.

Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості населення, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають суто цільове призначення і на інші цілі не використовуються. По суті, перелічені фонди є новою складовою частиною фінансової системи України, яка перебуває на стадії становлення.

Державний кредит являє собою заборгованість держави перед своїми громадянами і господарськими структурами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Великий борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Він лягає тягарем на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування боргу.

Державне майнове і особисте страхування є одним з методів створення страхових фондів для збереження майна громадян і господарських структур. Держава виступає страховиком і розпорядником страхових фондів[3, c. 142-144].


2. Призначення і роль державних фінансів

Головне призначення державних фінансів — сприяти через різноманітні фінансові інституції успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Досягають цього через методи і форми мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх на цілі розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населенню, утримання армії, органів усіх ланок влади.

Сукупність зазначених форм і методів дістала назву фінансового механізму системи управління в державі. Від того, наскільки він досконалий, залежать темпи економічного і соціального розвитку, добробут громадян. Важливе значення має те, скільки фінансових ресурсів від загальної кількості створюваних у державі вона акумулює у своє розпорядження і на які цілі використовує. Проте ці загальні показники ще не дають повної характеристики ефективності фінансового механізму.

Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути задоволені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином у зв'язку з відповідними об'єктивними причинами. До них слід віднести структурну перебудову економіки, боротьбу з монополізмом, захист навколишнього середовища, захист тих громадян, які з'являються на ринку в ролі споживачів (інваліди, діти, престарілі), проведення фундаментальних наукових досліджень, загальну освіту, підготовку кадрів, соціальне забезпечення і страхування, охорону здоров'я тощо.

У 2002 році частка ресурсів, які мобілізуються до бюджету, досягла 27,5%. З урахуванням ресурсів, які мобілізуються в різні види централізованих цільових фондів, держава сконцентрувала у своєму розпорядженні 39,5% наявних фінансових ресурсів. Відповідно до 9,7% зменшилася частка фінансових ресурсів державних підприємницьких структур. Така тенденція позитивно впливає на економічні та соціальні процеси в народному господарстві. За умов здійснення політики самофінансування суб'єктів економічної діяльності зазначена тенденція є одним з визначальних факторії? економічного зростання і фінансової стабілізації.

Це свідчить про те, що держава будує свою фінансову політику, головним завданням якої є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів з метою прискорення зростання матеріального виробництва і добробуту населення. Для побудови такої моделі потрібно визначити рівень втручання держави у господарську діяльність виробничих структур і рівень зобов'язань держави із соціального забезпечення своїх громадян. Від цих факторів залежить, яка частка валового внутрішнього продукту має зосереджуватися у фінансових інституціях, створюваних державою.

Слід ураховувати, що необґрунтовано висока частка централізації фінансових ресурсів призводить до негативних наслідків, оскільки централізовано важко здійснювати раціональний розподіл і забезпечити ефективне їх використання. Зниження централізації при високій частці державної власності зумовлює безгосподарність і різкі перекоси в розподілі та використанні фінансових ресурсів, а в кінцевому підсумку — фінансовий розлад в державі[11, c. 64-67].

Потрібна також оптимізація перерозподілу фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні населення. Якщо держава надмірно втручається в перерозподіл частки населення у валовому продукті, це підриває стимули до праці, знижує темпи економічного зростання. Водночас невтручання держави в цей процес або значне його скорочення також має негативні наслідки — стримує розвиток освіти, науки, призводить до зубожіння окремих верств населення тощо.

Перерозподільчі процеси, що здійснюються за допомогою державних фінансів, — це явища макрорівня, проте роль державних фінансів виявляється не меншою мірою у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів. Важливе значення має те, як мобілізуються ресурси, якими каналами і в якій формі відбувається їхній рух, на яких засадах вони виділяються і використовуються.

За умов ринку основними формами мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави є податки, збори і відрахування. Визначення об'єкта оподаткування або обчислення платежів, передбачених пільг, ставок податків і платежів, строків сплати їх, відповідальності за несвоєчасну сплату становлять механізм впливу на економічні та соціальні процеси, який окреслює роль фінансів на мікрорівні.

При використанні фінансових ресурсів держава визначає метод фінансування витрат — пряме бюджетне фінансування, бюджетне кредитування або самофінансування. Ринкова економіка передбачає залучення коштів через випуск акцій, облігацій, різних кредитних зобов'язань. Це форма реалізації ролі фінансів у господарському механізмі держави[6, c. 104-106].


3. Правові й організаційні основи державних фінансів

Правове регулювання фінансових процесів, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на яких в конкретний період поширюється дія правової норми; забезпечують права й обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.

Конституцією передбачено, що до повноважень Верховної Ради України належить затвердження Державного бюджету України, ухвалення рівень щодо звіту його виконання. Виключно законами України визначаються: державний бюджет і бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори; основи створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види й типи.

Окремі статті Конституції присвячуються бюджетній системі. Так, Конституцією України передбачено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами. Виключно Законом "Про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету. Регулярні звіти про доходи й видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період із 1 січня до 31 грудня, а за виняткових обставин — на інший період.

Кабінет Міністрів Украйни не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект Закону "Про Державний бюджет України" на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповнить про хід виконання Державного бюджету України поточного року. Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України. Поданий звіт має бути оприлюднений. Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата. Конституцією України на Кабінет Міністрів як вищий орган виконавчої влади покладено завдання проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики. Він також розробляє проект Закону "Про Державний бюджет України" і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає до Верховної Ради України звіт про його виконання[5, c. 79-82].

Аналогічні положення щодо державних фінансів мають місце в конституціях майже усіх країни світу, а в деяких із них державним фінансам відведено цілі розділи. На основі конституції приймається низка законів, що регулюють окремі сфери фінансових відносин. Це насамперед Бюджетний кодекс України, Закон України "Про систему оподаткування України" та інші.

Вад імені держави організаційну роботу щодо виконання чинного законодавства здійснюють фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансовий стан держави, розробку й реалізацію фінансової політики. Для оперативного керівництва створюється колегіат, яку затверджує Кабінет Міністрів України.

На колегії розглядаються проекти нового фінансового законодавства, звіти керівних працівників міністерства й підзвітних йому фінансових органів, проекти бюджету й питання контролю за його виконанням. В апараті міністерства створюються управління й відділи. На Міністерство фінансів покладені такі основні функції:

— підготовка проекту Державного бюджету України, подання його до Кабінету Міністрів, а після схвалення від імені уряду — до Верховної Ради;

— організація виконання бюджету, підготовка звіту про його виконання й подання звіту на затвердження до Верховної Ради;

— розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів з фінансових питань;

— обґрунтування основних положень фінансової політики держави та подання на розгляд уряду й парламенту України концепції бюджетної та податкової політики;

— розгляд і реалізація управлінських рішень, пов'язаних із використанням фінансових ресурсів;

— здійснення контролю за дотриманням фінансового законодавства всіма органами управління;

— керівництво оперативною роботою фінансових органи? різних рівнів;

— контроль, ревізія, перевірка фінансово-господарської діяльності всіх державних організацій, установ і підприємств.

Фінансові органи державної адміністрації, а також виконкомів місцевих рад базового рівня виконують свої функції відповідно до чинного законодавства.Нині після тривалої кризи досягнуто відчутне зростання макроекономічних та галузевих параметрів розвитку вітчизняної економіки. Поліпшилася структура торговельного та платіжного балансу держави. Поглибилися започатковані у попередні роки позитивні зрушення і у системі бюджетних відносин. Посилилася збалансованість фінансових ресурсів держави — доходів та видатків. Якщо у 1997 році дефіцит державного бюджету склав 6,75% ВВП, 1998 році - 2,06, 1999 році - 1,55, то 2002-й бюджетний рік завершено з профіцитом 0,55% ВВП.

Оздоровленню фінансової системи сприяло істотне скорочення взаємозалежних та вексельних розрахунків з бюджетом. Загалом за минулий рис обсяг таких розрахунки? скоротився щодо державного бюджету порівняно з 1999 роком з 10,2 до 0,1%, місцевих бюджети? — з 28 до 1,7%. Це позитивно вплинуло на збільшення надходжень у грошовій формі. Єдиними сферами, де на кінець 2000 року застосовувалося погашення взаємної заборгованості через спеціальні схеми грошових розрахунків, були енергетика та комунальне господарство. Це не сприяло зміцненню фінансової дисципліни у розрахунках підприємств паливно-енергетичного комплексу з бюджетом і заклало певні ризики у виконання бюджету 2001 року. У 2000 році Україна зробила відчутний крок до впровадження передбаченої стратегією економічного та соціального розвитку на 2000—2004 роки політики поступового скорочення державного боргу. Порівняно з 1999 роком він зменшився з 15 3 млрд. дол. до 14,1 млрд. дол., у т. ч. зовнішній борг з 12,4 млрд. дол. до 10,3 млрд. доларів. Частка загального обсягу державного боргу в структурі ВВП скоротилася з 62,8 до 49,9% і нині не є критичною. Досягненню таких результатів сприяли конструктивна політика Національного банку України, успішніше здійснення на початку 2000 року реструктуризації зовнішнього боргу перед приватними кредиторами[2, c. 138-140].

Удосконалювалася система управління державними фінансами, зокрема видатками державного бюджету. Головними напрямами цієї роботи були підвищення відповідальності центральних органів виконавчої влади за проведення державної політики у відповідних галузях і сферах, упорядкування і раціоналізація мережі підвідомчих установ, суттєве скорочення кількості головних розпорядників коштів державного бюджету та переведення на казначейське обслуговування практично всіх операції! державного бюджету. У 2000 році до бюджету вперше включено позабюджетні кошти бюджетних установ та організації!, що дало можливість більш реально оцінити фінансове забезпечення відповідних структур і підвищити прозорість державних фінансів. Водночас позитивні результати останніх років ще не дають піддстав для висновку про кардинальні зрушення у системі державних фінансів. У бюджетній сфері залишається ще багато нерозв'язаних проблем.

Потребує дальшого удосконалення система управління державними фінансами, підвищення ефективності виконання бюджету на всіх рівнях. Для цього треба забезпечити:

— підвищення якості основних макроекономічних прогнози? з обов'язковим проведенням попередньої незалежної експертизи їх коректності;

— здійснення розрахунки балансу фінансових ресурсів держави та вдосконалення на цій основі бюджетно-фінансових та грошово-кредитних пропорції! економіки України;

— перехід до середньострокового бюджетного планування як основи формування державного бюджету на визначений рік;

— перехід від багатоканальної до одноканальної системи фінансування закладів, установ та організацій бюджетної сфери, а також окремих бюджетних програм, зокрема в частині передачі функцій фінансування лише одному головному розпоряднику;

— здійснення витрат державного та місцевих бюджетів виключно на конкурсній основі;

— поглиблення реформи міжбюджетних відносин як необхідної умови залучення потенціалу регіонів до забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення;

— удосконалення касового виконання державного та місцевих бюджетів;

— реальне запровадження бюджетів розвитку на державному, регіональному та місцевому рівнях;

— визначення критеріїв оцінки ефективності бюджетних видатків, які здійснюються головними розпорядниками бюджетних коштів, зокрема нижчого рівня;

— децентралізацію оплати рахунків бюджетних установ.

Для поліпшення прозорості та обґрунтованості бюджету в частині конкретних видатків державних органів, підвищення ефективності діяльності розпорядників бюджетних коштів, а також посилення зв'язку між їхніми завданнями та бюджетним фінансуванням проект державного бюджету на 2002 рік має складатися на основі програмно-цільового методу.

Обов'язковими напрямами реалізації бюджетної політики повинні стати удосконалення системи фінансового контролю, запровадження нових механізмів забезпечення повної прозорості, посилення контролю за формуванням та ефективним використанням бюджетних ресурсів, залучення до цього широкої громадськості, ЗМІ, громадських організацій. Це передбачає:

— створення цілісної системи фінансового контролю в Україні та її законодавче забезпечення;

— визначення і розмежування функцій внутрішнього і зовнішнього фінансового контролю, організацію їх ефективної взаємодії;

— створення системи фінансового контролю за дотриманням чинного законодавства органами місцевого самоврядування у використанні бюджетних коштів;

— створення правових механізмів залучення громадськості до контролю за ефективним використанням державних фінансових ресурсів;

— скорочення кількості головних розпорядників коштів державного бюджету;

— приведення у відповідність з міжнародними стандартами функціональної класифікації видатків бюджетів;

— переведення всіх операцій державного бюджету на казначейську систему обслуговування[9, c. 165-168].


Висновки

Правові норми, що регулюють фінансові відносини, становлять систему фінансового права, яка ґрунтується на конституції держави. Так, Конституцією України передбачено, що кожний громадянин зобов'язаний сплачувати податки й збори в порядку й розмірах, встановлених законом. Громадяни повинні щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Конституцією передбачено, що до повноважень Верховної Ради України належить затвердження державного бюджету України, ухвалення рішень щодо звіту його виконання. Виключно законами України визначаються: державний бюджет і бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори; засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види й типи.

Окремі статті Конституції присвячуються бюджетній системі. Так, Конституцією України передбачено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого й не упередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами. Виключно Законом "Про Державний бюджет України" визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету України. Регулярні звіти про доходи й видатки державного бюджету України мають бути оприлюдненні. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період із 1 січня до 31 грудня, а за виняткових обставин — на інший період.


Список використаної літератури

1. Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/ В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. - Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. - 141 с.

2. Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. - 356 с.

3. Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. - 2-е вид., доп. і перероб.. - К.: КНЕУ, 2002. - 238 с.

4. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. - К.: Каравела, 2007. - 447 с.

5. Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. - 2-е вид., перероб. і доп.. - К.: ЦУЛ, 2002. - 299 с.

6. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. - 2-ге вид., стереотип.. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 310 с.

7. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. - К.: Знання , 2007. - 235 с.

8. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. - К.: Знання , 2006. - 415 с.

9. Фінанси: Вишкіл студії/ Мін-во освіти і науки України, Тенопільська акад. народ. гос-ва, Ін-т фінансів; Ред. С.І. Юрій, Укл.: Т.О. Кізима, Н.П. Злепко, М.М. Тріпак. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 357 с.

10. Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Благун, та ін.. - К.: Знання , 2006. - 247 с.

11. Фещенко Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Лариса Фещенко, Павел Проноза, Любов Меренкова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. - Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. - 209 с.

Скачати

Схожі роботи