Фінанси

Фінансові ресурси малого бізнесу

Повний текст роботи з малюнками та таблицями доступний при скачуванні. Скачати
Дата введення: 2014-04-23       13 ст.

Вступ.

1. Особливості фінансів підприємств комерційної сфери.

2. Основи організації фінансів підприємств.

3. Фінансово-кредитне забезпечення малого і середнього бізнесу. Резерви інвестиційних ресурсів.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Фінансові ресурси підприємств є джерелом формування матеріальних, трудових та інформаційних ресурсів, тому процес управління фінансовими ресурсами підприємств слід розглядати в комплексі з іншими видами ресурсів, що можливо лише за умови логістизації виробництва.

Система бізнесу – це свого роду повний цикл кругообігу фінансових ресурсів, в ході якого вони перетворюються з однієї форми в іншу.

Здавалось би фінансові ресурси підприємств слід розглядати лише в контексті фінансування, тобто кінцевої ланки системи бізнесу і кінцевого етапу процесу кругообігу фінансових ресурсів. Але, це не так, оскільки вони опосередковують не лише фінансові, а й інвестиційні і виробничі відносини в системі бізнесу.

На нашу думку, теоретичне обґрунтування логістичного підходу полягає в двоєдиному підході до розгляду фінансових ресурсів:

• в контексті логістизації виробництва, тобто взаємозв’язку з іншими видами ресурсів (матеріальними, інформаційними, трудовими);

• в контексті системи бізнесу, тобто послідовного їх перетворення з однієї форми в іншу і особливостей їх функціонування в цих формах (грошовій, матеріалізованій).

В ринковій економіці підприємства малого бізнесу вважаються гнучкими, маневреними та ефективними з огляду на витрати, вони в своїй діяльності в основному наближені до споживачів (виробництво, торгівля, послуги), спроможні швидко реагувати на зміни попиту і враховувати побажання клієнтів. Створюючи значну кількість робочих місць і займаючи вагому частку у виробництві валового внутрішнього продукту (ВВП), мале підприємство утворює ядро гарантованої зайнятості більшої частини населення, забезпечує їм добробут і відіграє політично-стабілізуючу роль у суспільстві.


1. Особливості фінансів підприємств комерційної сфери

Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження комерційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів. Так, нині важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам фізичних та юридичних осіб, членів трудового колективу. Водночас значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість, нести повну матеріальну відповідальність.

В Україні розвиток сектора малого підприємництва наштовхується на безліч перепон, серед яких поряд з об'єктивними проблемами малого підприємництва, пов'язаними з внутрішніми властивостями цього економічного явища і загальними проблемами перехідного періоду, на практиці можуть бути відокремлені штучно створені проблеми, що

перешкоджають нормальному розвитку підприємницької активності. Розглянемо вищеперераховані проблеми докладніше.

Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість.

Пошук фінансових джерел розвитку підприємства, забезпечення найефективнішого інвестування фінансових ресурсів набуває важливого значення в роботі фінансових служб підприємства за умов ринкової економіки. У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливе значення має структура їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів[4, c. 58-59].

2. Основи організації фінансів підприємств

Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів підприємств у системі господарювання. Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств визначаються раціональною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.

Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром - прибутком.

Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організацію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами - з допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами.

Суб'єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавче закріплено у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів[6, c. 109-110].

Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зобов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є реально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами.

У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні ризики, пов'язані з підприємницькою діяльністю суб'єктів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності.

У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.

Перехідний до ринкової економіки період характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано всі форми власності: державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумовило появу різних організаційно-правових форм господарювання.

Ринкова економіка зовсім не виключає присутності поряд з іншими і державної власності. До державного сектора належать ті установи та організації, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету. Створюються також підприємства зі змішаною формою власності, що в них держава є основним держателем корпоративних прав, - електроенергетика, вугільна промисловість, машинобудування та ряд інших. Державна власність, проте, не зменшує ні самостійності, ні матеріальної відповідальності суб'єктів господарювання.

На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо[7, c. 138-140].

3. Фінансово-кредитне забезпечення малого і середнього бізнесу. Резерви інвестиційних ресурсів

Початок розвитку малого підприємництва в Україні припадає на кінець 80-х років. Це був найбільш динамічний період становлення малих підприємницьких структур. У цей період, з одного боку, відбувався прискорений розвиток виробництва дефіцитних споживчих товарів, а також сфери найрізноманітніших побутових послуг, роздрібної торгівлі, громадського харчування тощо. Проте, з іншого - малі підприємства відігравали також роль каналів, за якими здійснювалося перекачування ресурсів державних підприємств у тіньову економіку.

1992-1993 pp. відзначилися найвищими темпами зростання кількості малих підприємств та чисельності зайнятих у них. Проте цей економічний факт має дещо парадоксальний характер, оскільки фінансову базу малого підприємництва в цей період під впливом податкового пресингу практично вже було підірвано.

У надзвичайно складних економічних умовах малі підприємства стихійно пристосувалися (адаптувалися) до ринку, який формується. Постійно перебуваючи а умовах боротьби за виживання, малі підприємства активно диверсифікують свою господарську та інвестиційну діяльність. Разом з тим, наприклад, в аграрній сфері малі підприємницькі структури створюють і утримують, навіть і збиткові форми діяльності, розраховуючи на те, що у майбутньому їх функціонування покриє пов'язані з ним витрати і стане навіть певним імпульсом до подальшого розвитку та прогресу фірми, тому вони покривають свої тимчасові збитки за рахунок своїх же високоприбуткових галузей.

Однією з найвагоміших перепон на шляху розвитку малого бізнесу є відсутність фінансових ресурсів для інвестиційного розвитку, а значить і сповільнений розвиток інвестиційних процесів, які є рушійною силою економічного зростання.

В країнах з розвинутою економікою найбільш поширеною формою фінансової підтримки малого бізнесу (70%) є кредитні ресурси банків. Кредити видаються як для працюючих підприємців, так і для початківців. Держава всіляко сприяє зацікавленості кредитним установам надавати пільгові кредити початківцям і залучає до цієї справи різні верстви населення. Для цього створюють спеціальні урядові програми для молоді, безробітних, непрацюючих жінок, реалізація яких здійснюється через вибрані банки. З метою заохочення виконання таких програм держава формує систему мотивацій – виділення додаткових кредитних ресурсів, встановлення пільгової системи оподаткування для кредитодавця тощо. Банківська система є гнучкою, а тому має багато переваг. При банках видаються мікро кредити, створюються лізингові фірми, венчурні та інвестиційні фонди, які в різних формах також мають пряме чи опосередковане відношення до реалізації подібних програм розвитку малого підприємництва. Однак в Україні за умови обмеженості кредитних ресурсів, високі ціни на гроші та великого ризику, процентні ставки є надто високими і не можуть бути джерелом інвестицій для малого бізнесу[8, с. 102-103].

В Україні існують спеціалізовані джерела підтримки малих підприємств – це державна фінансова допомога та міжнародна донорська допомога.

Державна фінансова допомога реалізується через Український фонд підтримки підприємництва, Український державний фонд підтримки фермерських господарств та державний інноваційний фонд. Але ці фонди не стали дійовим інструментом реалізації державної програми підтримки бізнесу, так як формуються з тих же обмежених інвестиційних ресурсів, які в державі відсутні [8, с. 103].

Міжнародна донорська допомога здійснюється через міжнародні фінансові організації – Європейський банк реконструкції та розвитку, Американський фонд підтримки підприємництва в західних країнах, Німецький фонд сприяння підприємництву, фонд Євразія, Каунтерпат, ПАУСІ тощо. Однак кошти надто малі для масового розвитку підприємництва, та й не завжди вони спрямовані на формування фінансової підтримки малого бізнесу[8, с. 104].

Намагаючись якось вирішити проблему відсутності інвестиційних ресурсів, підприємці утворюють громадські організації – кредитні спілки та позичкові кола взаємного кредитування. Однак великого поширення такі форми ще не отримали і основна причина криється в тих же мізерних доходах, які утримують як підприємці, так і домогосподарства. Мова йде про концепцію граничної схильності до споживання, згідно якої експериментальні дослідження підтвердили, що кожна додатково отримана одиниця доходу збільшує споживання на 0,7% та 0,3% направляється на заощадження. Достатньо висока схильність до споживання в економіці України є передумовою економічного росту, але сума самих витрат на споживання та інвестиції залишається дуже незначною[5, с. 75].

Звуження вказаних джерел інвестиційних ресурсів переносить центр ваги на власні кошти, яких є надто мало і тому процеси розвитку малого підприємництва протікають надто повільно. Але вихід є. Розмови про відсутність в Українській державі інвестиційних ресурсів явно некоректні. Адже в самому відтворювальному процесі закладено потенціал достатнього інвестування. Його необхідно акумулювати, вміло використовувати, скеровувати в найефективніше русло. Система регулювання умов інвестиційної діяльності не є стабільною і коригується залежно від економічної політики держави кожен конкретний період. Зараз такими важелями для економіки взагалі і малого бізнесу зокрема можуть бути:

1. Вибір амортизаційної політики, направленої на формування фонду відтворення;

2. Формування стимулюючої податкової політики для малих підприємств, з диференціацією суб’єктів та об’єктів оподаткування;

3. Політика ціноутворення, з акцентом на оцінці відтворювальної вартості робочої сили;

4. Реалізація регіональної політики самоврядування, з врахуванням природного розміщення продуктивних сил.

В ринковій економіці поряд зі стабільним промисловим сектором значну роль відіграє мале промислове підприємництво, яке здатне подолати макроекономічні диспропорції, що виникають в економіці.

Виробничо-господарська діяльність малих підприємств має ряд переваг, а саме:

- динамічність організаційної форми здатна в залежності від зміни потреб виробництва оперативно перелаштовувати його на нові технології і продукцію;

- готовність до комерційного ризику з метою завоювання ринку в умовах конкуренції;

- більш високий рівень залежності від кінцевого результату праці робітників малого підприємства, відносним зниженням вартості готової продукції за рахунок скорочення витрат виробництва;

- оперативність та ефективність управління підприємством[3, c. 35-36].


Висновки

Напрями використання фiнансових ресурсів малих пiдприємств, органiзацiй i установ:

— розширене вiдтворення i розвиток пiдприємств: придбання обладнання та інвентаря, капітальне будівництво, ремонт основних фондів, здійснення реконструкції, оновлення виробництва, автоматизація, механізація виробничих процесів тощо;

— вирiшення соцiальних проблем трудового колективу: утримання соціальнокультурних об'єктів (баз відпочинку, будинків культури, дитячих садків, профілакторіїв), будівництво житла;

— матерiальне стимулювання працюючих за досягнення кращих індивідуальних та колективних результатів: премії, персональні надбавки, компенсації;

— створення фiнансових резервiв, необхідних для забезпечення безперервного виробничого процесу на підприємствах;

— задоволення iнших потреб.

Актуальним питанням вдосконалення фінансових відносин є питання про встановлення рацiонального спiввiдношення мiж централiзованими i децентралiзованими фiнансовими ресурсами. Високий рiвень податкiв та iнших обов'язкових внескiв приводить до зростання фiнансових ресурсiв держави i зменшення, вiдповiдно, фiнансових ресурсiв пiдприємств, що негативно вiдображається на результатах їхньої дiяльностi, пiдриває матерiальну зацiкавленiсть у досягненнi кращих показникiв, а також сприяє вiдтоку коштiв у тiньовий бiзнес.

В сучасних умовах дефiциту фiнансових ресурсiв як на державному рiвнi, так i на рiвнi пiдприємств важливим є пошук нових видiв доходiв (проведення прискореної амортизацiї, випуск цiнних паперiв, приватизацiя, здача майна в оренду та iн).


Список використаної літератури

1. Буряк П. Ю. Формування і надання інформації про фінансові ресурси підприємства //Фінанси України. - 2006. - № 10 . - С.123-128.

2. Ванькович Д. Удосконалення системи управління фінансовими ресурсами промислових підприємств //Фінанси України. - 2002. - № 7. - C. 44-50

3. Виговська В. В. Вдосконалення системи управління фінансовими ресурсами малих підприємств//Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 8. - C. 35 - 40.

4. Гуляєва Н. Фінансові ресурси підприємств //Фінанси України. - 2003. - № 12. - С.58-62

5. Зятковський І. Бюджет підприємства як інструмент управління фінансовими ресурсами //Фінанси України. - 2001. - № 7. - C. 75-79

6. Казакова В.І. Концептуальні основи управління фінансовими ресурсами підприємствами //Економіка АПК. - 2004. - № 1. - С.109-113

7. Качмарик Я. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємств//Фінанси України. - 2003. - № 10. - C. 138-144

8. Марченко А. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів //Фінанси України. - 2002. - № 9. - C. 102-108

Скачати

Схожі роботи