Фінанси

Фінансові торги та групи

Повний текст роботи з малюнками та таблицями доступний при скачуванні. Скачати
Дата введення: 2014-04-25       13 ст.

1. Міжнародні тендери (торги).

2. Фінансово – промислові групи ( ФПГ).

Список використаної літератури.


1. Міжнародні тендери (торги)

Міжнародні торги (тендери) – це змагальна форма закупівлі, при якій покупець оголошує конкурс для продавців з різних країн на товар чи послугу, які би відповідали певним техніко-економічним даним. Існують відкриті, закриті та одиничні тендери. Найбільше тендери розповсюджені на світовому ринку машин і устаткування.

Міжнародні тендери (торги), як і товарні біржі, аукціони, виставки–ярмарки, є різновидом організованих ринків внаслідок того, що у визначений час та у певному місті відбувається зіставлення організованої пропозиції із заздалегідь визначеним та охарактеризованим попитом. При цьому посередницькі функції між покупцем (імпортером) і продавцем (експортером) виконує Утворений імпортером тендерний комітет.

Міжнародний тендер є методом міжнародної торгівлі, сутність якого полягає в конкурентному відборі зарубіжних постачальників і підрядників через організований товарний ринок шляхом залучення до певної, заздалегідь встановленої дати пропозиції від зарубіжних і національних постачальників та підрядників, проведення конкурсу (порівняння) представлених проектів (умов) та укладання контракту з тим з них, пропозиції якого найповніше задовольняють потреби і вимоги імпортерів–замовників[3, c. 158].

Термін «тендер» походить від англійського tender — офіційна пропозиція, замовлення на підряд та to tender — подавати замовлення (заявку) на участь у торгах. Посередником між покупцем і продавцем при цьому методі торгівлі є тендерний комітет, який утворюється імпортером. Основною функцією його є організація надходження замовлень на участь у торгах та робота з ними. Слід також мати на увазі, що термін «тендер» включає п'ять основних понять. Так, тендер — це:

– повідомлення про проведення торгів;

– комплект тендерної документації — умови проведення торгу;

– проформа пропозиції, складена організатором торгів і включена до комплекту тендерної документації (проформа тендеру є формуляром, що підлягає заповненню оферентом, якщо він є згодним з умовами проведення торгу та готовий взяти на себе обов'язки з виконання робіт);

– власне оферта;

– власне торг як процедура.

Найпоширенішими об'єктами тендерів у міжнародній торгівлі є:

– підряди на спорудження підприємств, будівель і споруд виробничого і невиробничого призначення, в т. ч. тих, що споруджуються «під ключ»;

– виконання комплексів будівельних і монтажних робіт та їх окремих видів;

– виконання комплексу пусконалагоджувальних робіт;

– постачання комплектного устаткування;

– концесії на розробку корисних копалин;

– імпортні закупівлі;

– проекти на основі підприємств з іноземними інвестиціями;

– надання державних кредитів;

– розробка проектів і виконання робіт у сфері природоохоронної діяльності;

– залучення експертів і консультантів;

– поставки, підряди, закупівля для

створення об'єктів національної економіки.

Зважаючи на викладене, саме тендери на сьогодні дуже поширені в світовій практиці торгівлі, особливо на ринках машинно–технічної продукції (за оцінками експертів, вартість замовлень на поставку обладнання та об'єктів капітального будівництва, отриманих за допомогою проведення торгів, становить близько 1/3 загальної вартості експорту машинно–технічної продукції з промислово розвинутих країн). Існування проблеми збуту на світовому ринку стимулює імпортерів не тільки розширювати й інтенсифікувати сферу використання тендерів, а й застосовувати їх як механізм створення певних (а іноді і значних) переваг при розміщенні імпортних замовлень. Так, за даними західних фахівців, ціни на енергетичне обладнання за замовленнями, розміщеними через міжнародні торги, в середньому на 20—25 % нижчі, ніж при підписанні контрактів у результаті двосторонніх переговорів, навіть з кількома конкуруючими постачальниками. Це пояснюється насамперед тим, що міжнародні торги стимулюють конкуренцію між продавцями, дозволяють покупцям вибирати найбільш технічно досконалий та комерційно доцільний для них варіант з багатьох запропонованих, а для переможців тендеру цей факт є офіційним визнанням їх конкурентоспроможності[7, c. 108-110].

Міжнародні тендери використовуються як індустріально розвинутими країнами, так і країнами, що розвиваються, але мотиви їх застосування різні. Перші в більшості випадків використовують механізм проведення тендерів у межах здійснення політики прихованого протекціонізму та стимулювання розвитку національного виробництва. Так, законодавство більшості розвинутих країн дозволяє організаціям з переважанням державного капіталу розміщувати замовлення на придбання товарів і послуг тільки через систему тендерів, а проведення імпортних операцій без використання торгів дозволяється лише у випадках необхідності придбання унікального обладнання, запасних частин, а також у Разі необхідності екстреної закупівлі обладнання для ліквідації наслідків стихійного лиха або за рахунок спеціальних міждержавних угод.

Для країн, що розвиваються, домінуючими мотивами застосування тендерів як методу розміщення замовлень є відсутність досвіду організації укладання великих міжнародних контрактів і Прагнення знизити вартість замовлення. Крім того, практика проведення міжнародних торгів показала, що найбільшого поширення вони як інструмент держави, великих державних організацій та муніципальних органів, одержали саме в країнах, що розвиваються, які характеризуються наявністю значної питомої ваги державного сектора в основних галузях національного господарства, здійсненням індустріалізації та реіндустріалізації економіки, відсутністю необхідних технічних знань і кваліфікації для самостійного вирішення існуючих техніко-технологічних проблем.

Не в контексті національних інтересів організаторів міжнародні тендери виконують такі основні функції:

– торговельну (як метод реалізації товарів та отримання замовлень для експортерів і відповідно метод закупівлі продукції та розміщення підрядів для імпортера — організатора тендеру);

– науково-технічну (як процес, що сприяє відбору найпрогресивніших техніко-технологічних рішень конкретних проблем і сучасного високотехнологічного обладнання);

– цінову (як механізм пошуку відповідності між ціною та рівнем вартості проекту чи партії товару та інструмент мінімізації їх кінцевої (контрактної) ціни);

– фінансову (як механізм оптимізації витрат на реалізацію проекту чи закупівлю товарів не тільки за допомогою ціни, а й шляхом отримання кредитів і раціоналізації системи розрахунків);

– маркетингову (як можливість вибору найкращого партнера, адаптації ціни до власних можливостей і впливу на ефективність каналів надходження товарів (послуг) у країну — з одного боку, і можливість створення позитивного іміджу країни та відповідного замовника (імпортера) як серйозного та надійного партнера — з іншого);

– регулятивну (як інструмент впливу на обсяги, динаміку, ціни та національне походження імпорту)[5, c. 167-169].

Міжнародні тендери слід розрізняти за такими критеріями: національний склад учасників, мета організаторів, юридичний статус учасників, предмет торгівлі, свобода доступу до участі в тендері, фінансові умови, відкритість інформації щодо учасників і переможців тощо.

Отже, міжнародні торги(тендери) – це змагальна форма закупівлі, при якій покупець оголошує конкурс для продавців з різних країн на товар чи послугу, які би відповідали певним техніко-економічним даним. Існують відкриті, закриті та одиничні тендери. Найбільше тендери розповсюджені на світовому ринку машин і устаткування[1, c. 133].

2. Фінансово – промислові групи ( ФПГ)

Промислово-фінансові групи (далі — ПФГ) — це диверсифіковані багатофункціональні структури, створені на основі об'єднання капіталів підприємств, кредитно-фінансових установ та інших організацій з метою максимізації прибутку, підвищення ефективності виробничих і фінансових операцій, посилення конкурентоздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках, зростання економічного потенціалу всієї групи у цілому і кожного із її учасників окремо.

Останнім часом посилюється мотивація підприємств до входження в ПФГ, оскільки їх розвиток дає змогу забезпечити контроль над підприємствами і фінансово-кредитними установами в інтересах налагодження вигідних технологічних і господарських зв'язків. Багатьох економічних суб'єктів приваблює перспектива спільної реалізації пріоритетних загальнонаціональних програм, отримання необхідної державної підтримки ресурсів на поповнення оборотних коштів і технічне переоснащення виробництва, освоєння довгострокових і перспективних інвестиційних проектів. ПФГ, які охоплюють промислові підприємства, дослідні організації, торговельні фірми, банки та інші структури та засновані на внутрішніх договірних відносинах, стали своєрідним каркасом ринкової економіки багатьох країн[10, c. 196].

Аналіз світових тенденцій дає підстави стверджувати, Що розвиток ПФГ в Україні дозволить полегшити вирішення ряду проблем, викликаних трансформаційними процесами в економіці країни, тому що в рамках ПФГ досягається:

• концентрація грошових, матеріальних, науково-технічних, трудових, інформаційних ресурсів, необхідних для закріплення тенденції до економічного зростання та збільшення інвестицій у науково-технічний розвиток;

• взаємодія фінансового, промислового та інтелектуального капіталу;

• формування ефективного механізму самофінансування учасників ПФГ, оскільки в результаті інтеграції економічних, організаційних, технологічних та інтелектуальних потенціалів учасників ФПГ забезпечуються реальні механізми самофінансування, нарощування інвестиційних ресурсів для високоефективних виробництв;

• підвищення економічної стабільності учасників групи у зв'язку із створенням можливостей для надання допомоги збитковим підприємствам, які є незамінними в технологічному ланцюгу виготовлення кінцевої продукції;

• покращення кредитного обслуговування підприємств групи банками, які входять до складу ПФГ, через надання кредитів під більш низькі в порівнянні з ринковими відсотки, можливість пролонгування строку повернення кредиту, участь банку в проектному фінансуванні;

• можливість за рахунок високої концентрації капіталу реалізовувати масштабні науково-технічні розробки, створювати найбільш складні технічні і технологічні системи;

• можливість формування міжнародних коопераційних зв'язків на основі створення транснаціональних промислово-фінансових груп [6, с. 416-417].

Структуру промислово-фінансової групи можна представити такими інституційними блоками:

• кредитно-фінансовий;

• промисловий;

• сільськогосподарський (агро-) блок;

• торговельний;

• науково-дослідний (рис. 1.).

Кредитно-фінансовий блок включає в себе низку кредитно-фінансових установ: комерційні банки, страхові, інвестиційні, лізингові, трастові компанії, пенсійні фонди та ін. Ядром блоку виступає комерційний банк.

Основним завданням даного блоку є залучення і акумулювання фінансових ресурсів, а також розробка інвестиційної політики і здійснення капіталовкладень. Завдяки входженню до складу ПФГ банківських структур, підприємства-учасники групи отримують необхідні кошти в значній мірі за рахунок «власних банків». Банки зацікавлені в участі в ПФГ, оскільки при цьому створюються реальні можливості розширення сфери діяльності, підвищення потенціалу прибутковості і фінансової стійкості.

Інтерес банків до входження у ПФГ пояснюється такими причинами:

• банки, що входять до ПФГ, отримують можливість зайняти ключові позиції у перспективних інвестиційних програмах, що користуються державною підтримкою;

• внаслідок участі у ПФГ у банків з'являються можливості розширити сферу діяльності, причому в більш сприятливих умовах, ніж ті, що можуть скластися у випадку прямого інвестування коштів у конкретні програми;

• у банків з'являється можливість отримати клієнтів-учасників групи зі значним фінансовим оборотом, що важливо з погляду можливих переділів зон впливу банків;

• фінансування великих інвестиційних проектів можливе лише під суттєві гарантії, які можуть забезпечуватися матеріальними, основними і оборотними фондами значних розмірів, які контролюються учасниками ПФГ;

• спільна діяльність з промисловими, торговельними, страховими структурами, спрямована на досягнення взаємовигідного результату, підвищує конкурентоздатність банку за рахунок покращення прогнозованості економічної ситуації, поглиблення спеціалізації з урахуванням перспективних напрямків наукової і виробничої діяльності клієнтів, комбінації ефектів від спільної діяльності; підвищення рівня опрацювання інвестиційних проектів [6, с. 419-420].

Переваги функціонування банку у складі ПФГ полягають у тому, що:

а) з'являється можливість одночасно і паралельно вирішувати взаємопов'язані завдання — формувати інвестиційні програми та шукати реального інвестора під ці програми. При цьому спеціалістам банку легше підготувати обґрунтування інвестиційного проекту, який би задовольнив вимоги інвесторів, включаючи іноземних;

б) діяльність банку як фінансово-розрахункового центру групи створює можливості для учасників у галузі вирішення питань організації платежів і розрахункових відносин, а також кредитування підприємств. Це відноситься до створення системи клірингових розрахунків, випуску та використанню векселів та інших інструментів. Банк може надавати гарантії для підприємств при одержанні ними кредитів в інших банках, а також надавати кредити одним підприємствам під гарантії інших, що входять до складу групи.

Промисловий блок включає у себе групу промислових підприємств, які виробляють проміжну та кінцеву продукцію ПФГ.

Торговельний блок — це мережа спільних торговельних домів, або велика торговельна компанія, яка здійснює свою діяльність в інтересах всієї групи. Головним завданням торговельного блоку ПФГ є забезпечення умов для безперебійного функціонування виробничого процесу з урахуванням проведення грамотної цінової політики.

Агропромисловий блок (сільськогосподарський блок) включає сільськогосподарських товаровиробників, переробні підприємства, агросервісні підприємства та служби. Агропромисловий блок є характерним для агропромислових фінансових груп (АПФГ).

Агропромислова група — договірне добровільне об'єднання сільськогосподарських, промислових та інших підприємств з фінансово-кредитними установами, яке спрямовує свою діяльність на реалізацію державних та спільних програм і проектів фінансування виробництва, зберігання, переробки і реалізації кінцевої продукції сільськогосподарського виробництва, які створюються з метою отримання прибутку та структурної перебудови галузі [7, с. 163-165].

За рахунок об'єднання інтересів підприємств-учасників в рамках АПФГ забезпечуються як реалізація повного успіху розширеного виробництва у сфері власного виробництва, так і створення, і платоспроможність попиту на продукцію АПК.

Основними виробниками продукції АПФГ є сільськогосподарські та переробні підприємства, що формують свою діяльність у рамках спільного проекту. Спільний проект АПФГ — це основна економічна одиниця, в якій фінансові ресурси учасників АПФГ спрямовуються на створення капітальних активів, що дають прибуток за певний тривалий період часу.

Науково-дослідний блок представлений науково-дослідними та проектними установами, конструкторськими бюро, що забезпечують розробку науково-технічної документації, а також новітніх технологій, які дають змогу організувати виробництво нових видів продукції[11, c. 224].


Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ.екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Борис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

Скачати

Схожі роботи