Фінанси

Інфраструктура фінансового ринку

Повний текст роботи з малюнками та таблицями доступний при скачуванні. Скачати
Дата введення: 2014-08-11       23 ст.

Вступ.

Розділ 1. Основи функціонування інфраструктури фінансового ринку.

Розділ 2. Формування і сучасний стан фінансового ринку України.

Розділ 3. Шляхи удосконалення та перспективи розвитку інфраструктури фінансового ринку України.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Сучасні умови розвитку фінансового ринку України обумовлюють наявність його розвинутої інфраструктури, особливо недержавної підсистеми, яка мобілізує потенційні можливості для активізації соціально-економічного розвитку і дає змогу більш ефективно задовольняти фінансові потреби суб'єктів фінансових відносин.

Інфраструктура фінансового ринку України кількісно і якісно відрізняється від країн з розвинутою ринковою економікою. Водночас нерозвиненість ринкової економіки, низький рівень добробуту населення і недостатність розвитку самої інфраструктури фінансового ринку обумовили існування таких проблем, як: низький ступінь акумуляції заощаджень; вивіз капіталу; кризи фінансових інститутів, неефективність страхової медицини, системи пенсійного забезпечення, іпотеки; регіональні диспропорції в рівні задоволення фінансових потреб. Для того, щоб прискорити ринкові перетворення в Україні, необхідно нарощувати масштаби і якісно удосконалювати її недержавну підсистему інфраструктури фінансового ринку.

Питання вивчення інфраструктури фінансового ринку, а також різні аспекти системи її регулювання в різний час розглядалися у працях українських та закордонних науковців. Дослідженню проблем інфраструктури фінансового ринку та її інститутів приділяли увагу у своїх працях такі класики, як А. Бланк, Дж.Долан, Дж.М.Кейнс, А.Маршалл, П.Самуельсон, Д. Рикардо, Е.Селігмен, Дж.Хікс, Д.Хьюмен, Р. Харрод та багато інших. Теорії фінансового ринку, проблемам окремих його складових та перспектив його розвитку приділялося і приділяється багато уваги вітчизняними та російськими вченими. Вагомим є науковий доробок Л.І.Абалкіна, О.А.Барановського, А.С.Гальчинського, О.Д.Василика, Г.Л.Вознюка, Л.О.Дробозіної, А.А.Дробязко, А.Г.Загороднього, В.М.Іванова, В.М.Опаріна, Ю.І.Львова, Ю.В.Ніколенка, Т.П.Куриленко, В.Мунтіяна, М.І.Савлука, С.В.Черкасової й багатьох інших науковців.

Проблеми розвитку фінансового ринку досить ґрунтовно досліджуються в сучасній науковій літературі. Проте у більшості досліджень недостатньо розглянуті питання щодо розвитку окремих ланок інфраструктури фінансового ринку та, зокрема, його недержавної підсистеми. Вирішення цих питань є дуже актуальним і має велике значення для розвитку фінансової системи України в умовах макроекономічної нестабільності.

Метоюдослідженняє узагальнення теоретико-методологічних засад функціонування інфраструктури фінансового ринку, оцінка притаманних їй тенденцій та обґрунтування шляхів її розвитку для підвищення ступеня задоволення фінансових потреб суб'єктів фінансових відносин.

Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження вирішувалися такі основні завдання:

· розкрити сутність, визначити місце інфраструктури фінансового ринку у фінансовій системі, обґрунтувати її складові та уточнити її дефініцію;

· обґрунтувати основ

ні принципи формування інфраструктури фінансового ринку як системи та узагальнити підходи до її регулювання;

· розкрити специфіку становлення, функціональні особливості та механізм функціонування інфраструктури фінансового ринку;

· оцінити ефективність взаємодії інститутів інфраструктури фінансового ринку;

· розкрити існуючу диспропорцію розвитку сучасної інфраструктури фінансового ринку, виявити наявні проблеми її функціонування;

· узагальнити світовий досвід функціонування елементів інфраструктури фінансового ринку та розробити рекомендації щодо його застосування при формуванні інфраструктури фінансового ринку в Україні;

· оцінити вплив сучасних глобалізаційних процесів на розвиток інфраструктури фінансового ринку;

· розробити пропозиції щодо вдосконалення інфраструктури фінансового ринку.

Об’єктом дослідження єсистемаінфраструктури фінансового ринку, що функціонує в сучасних умовах розвитку економіки України..

Предметом дослідженняє сукупність відносин, що виникають у процесі становлення і розвитку інфраструктури фінансового ринку, та пов'язаний з цим комплекс теоретичних і практичних питань щодо проблем регулювання й перспектив його розвитку.

Методологічною основою дослідженнястали діалектичний метод пізнання і системний підхід до вивчення економічних явищ та процесів у їх взаємозв’язку і взаємодії, що дало змогу оцінити економічну дійсність і (при визначенні засад структуризації й основ функціонування інфраструктури фінансового ринку, встановленні характеру взаємозв’язків та взаємозалежності між її окремими секторами і ланками) змогу комплексно дослідити питання формування та визначити проблеми розвитку її окремих ланок та й розвитку фінансового ринку України в цілому.


Розділ 1. Основи функціонування інфраструктури фінансового ринку

Ефективність фінансового ринку залежить від багатьох об'єктивних та суб'єктивних факторів, серед яких чільне місце займає створення інфраструктури, адекватної рівню економічного зростання та фінансових взаємовідносин економічних агентів.

Питання розвитку фінансової інфраструктури та ролі державних органів у її формуванні були об'єктом пильної уваги з боку сучасних вітчизняних та зарубіжних науковців: Л. Безчастного, О. Білоруса, Ш. Буркі, Р. Левіна, О. Мозгового, Р. Ла Порта, Ф. Лупес-де-Сіланеса, О.Яценка та інших. Водночас, найбільший акцент в їх працях було зроблено на окремих елементах фінансової інфраструктури або на інструментарії та механізмах державного регулювання цими процесами. До сьогодні відсутній чіткий термінологічний апарат і системне уявлення про особливості дії фінансової інфраструктури на становлення ефективної фінансової системи і економічний розвиток. Серед завдань, що вирішувались, можна виділити такі:

• визначення елементів фінансової інфраструктури, її видів;

• виділення найбільш суттєвих характеристик, що мають належати цим елементам і впливати на ефективність функціонування фінансової системи;

• окреслення основних заходів державного регулювання, що мають підвищити позитивний вплив фінансової інфраструктури на розвиток фінансових ринків і реального сектора.

Інфраструктуру фінансового ринку можна визначити як сукупність інститутів та організацій, науково-методичних і кадрових елементів, що забезпечує безперервну, прозору й надійну основу функціонування фінансового ринку в його динамічному розвиткові, переміщення й розподіл потоків капіталів між секторами, суб'єктами й об'єктами ринку.

Слід зазначити, що фінансова інфраструктура - це концептуальне поняття, для якого характерним є те, що не можна чітко окреслити межі її початку та кінця. Деякі автори відносять фінансову інфраструктуру до інституціональної, до якої включають органи державної влади та управління, грошово-кредитну та фінансову систему. У багатьох роботах фінансову інфраструктуру визначають лише як сукупність організацій (бірж, фінансових посередників), що працюють з таким специфічним продуктом, як гроші*.

Щодо елементного складу, то в сучасній економічній літературі склалося уявлення, що фінансова інфраструктура оперує поняттями інститутів та організацій. Інститути визначаються як набір правил та цілей, що впливають на поведінку економічних агентів. Організації - як структури, що застосовують ці правила щодо фінансових та інших трансакцій

Інститути та організації можуть бути формального та неформального типу. До формальних інститутів можна віднести Конституцію як основний закон країни, систему права, державні регуляторні процедури, міжнародні угоди тощо. Неформальні інститути включають культурні норми, традиції. В фінансовій системі неформальними нормами є етичні взаємовідносини між позичальниками та боржниками, традиції приваблення коштів на депозитні рахунки та ін. [12, c. 49-50]

До організацій формального виду належать суди, фінансові регулятивні органи, міжнародні організацій та ін. До неформальних організацій можна віднести групи за інтересами, які набувають визнаного чи невизнаного статусу в суспільстві, зокрема різного роду асоціації (Асоціація українських банків), фінансові конгломерати, що впливають на прийняття рішень з розподілу фінансових коштів, інші структури.

Поняття фінансової інфраструктури уточнюється при визначенні складових елементів та принципів її роботи.

Правова інфраструктура є нормативно-правовою основою функціонування фінансових ринків та їх основних учасників - урядових структур, фінансових посередників, фізичних осіб, фірм.

Організаційна фінансова інфраструктура передбачає створення особливих структур та організацій, що полегшують взаємодію учасників ринку і забезпечують розмежування власності (у тому числі і на інформацію), використання й управління потоками капіталів. Організаційна інфраструктура виступає елементом архітектури ринку, сприяє створенню найбільш доцільної системи зв'язків між складовими фінансового ринку.

Інформаційно-комунікативна інфраструктура призначена забезпечити надання повної і прозорої інформації про роботу фінансового ринку усім її учасникам, професіоналам чи непрофесіоналам, за каналами комунікативної мережі передачі інформації.

Наукова фінансова інфраструктура пов'язана із розробкою наукового апарату вимірювання ризиків, визначення принципів і критеріїв ефективності фінансових ринків, параметрів роботи професіоналів фінансового ринку, оптимізацією процесів, засобів і механізмів виконання фінансових операцій, запровадження нових продуктів тощо.

Облікова інфраструктура визначає формальні та неформальні процедури і механізми ведення обліку, аудиту, стандартів надання інформації.

Кадрова інфраструктура сприяє забезпеченню фінансових ринків кваліфікованою робочою силою, її професійному збагаченню та розвитку.

В умовах глобалізації фінансових процесів варто окремо виділити міжнародну фінансову інфраструктуру, основою якої виступають міжнародні організації, інститути і створені ними кодекси, правила, юридичні норми, рекомендації тощо [3, c. 228-229].

Усі види інфраструктури тісно взаємодіють між собою, що забезпечує розвиток інфраструктурного середовища, в якому діють фінансові ринки (див. рисунок).

Під інфраструктурним середовищем ми розуміємо сукупність сил, факторів, імпульсів, що активно діють на всіх учасників фінансового ринку, фізичних та юридичних осіб, які впливають на їх поведінку і визначають структуру й ефективність функціонування ринку. Без створення відповідного рівня розвитку інфраструктурного середовища неможливо досягти бажаного рівня ефективності фінансової системи.

Ми виділили ключові, на наш погляд, елементи інфраструктури, які значно впливають на роботу фінансових інститутів та учасників фінансових ринків. Найважливішою складовою інфраструктури виступає правова інфраструктура, яка є підґрунтям для формування і цивілізованого розвитку інших її елементів. Інформаційно-комунікативній інфраструктурі належить важлива роль передусім у забезпеченні прозорості функціонування фінансових ринків, що підвищує рівень довіри з боку інвесторів, без чого робота фінансових ринків неможлива. Крім того, інформаційно-комунікативна інфраструктура (ІКІ) також опосередковано визначає ефективність управління процесами спрямування потоків капіталів, прискорення їх руху.

Для західних фахівців характерним є виділення правової інфраструктури не як окремого виду, а об'єднання її з обліковою і нормативною інфраструктурами.

Деякі дослідники, зокрема Росе Левін, вважають, що інфраструктуру фінансового (банківського) ринку формують законодавчі норми, система контрактного права й обліку. На думку вченого, нормальний банківський розвиток забезпечують такі складові, як:

• законодавство, що має надавати кредиторам гарантії з повного відшкодування їх претензій до позичальників;

• система права, що має удосконалювати контрактну систему, в тому числі, державні контракти;

• система фінансового обліку, яка передусім має бути співзвучною з корпоративною і досягати рівня високої якості та прозорості.

На нашу думку, правова і нормативна складові інфраструктури є поняттями одного порядку, а облікову інфраструктуру слід аналізувати окремо, зважаючи на особливий характер її впливу на фінансовий ринок, особливий характер принципів та механізмів її формування [4, c. 189-190].

Важливо підкреслити, що особливе значення правова інфраструктура набуває в період ринкових трансформацій. В епоху зламу старих норм і правил здійснення фінансових трансакцій посилюється вплив неформальних інститутів (етика поведінки) та організацій (впливових груп, неформальних структур), які можуть заподіювати як позитивну, так і негативну дію, що відбувається частіше, непоодинокими є також явища прийняття законодавчо-нормативних актів, які вступають у суперечність з наявним ладом, рівнем розвиненості фінансових інститутів та організацій, не підготовлених самою сутністю ринкових перетворень.

Іще однією особливістю розвитку країн з перехідною економікою є те, що ринкам цих країн властива асиметричність розвитку фінансових організацій з явним превалюванням банківського сектора. Проте за інших умов, при існуванні різноманітних фінансово-кредитних агенцій, що діють нарізних ринках, легше обминати рифи недосконалості у законодавстві, а також можна отримати більш ґрунтовну та виважену фінансову інформацію, якщо вона "добувається" різними структурами з різних ракурсів їх діяльності.

У міру розвитку економіки, дерегуляції фінансового сектора, правова інфраструктура набуває дедалі більшого значення, а її внесок у підвищення ефективності фінансових ринків усе вагоміший. Умовою цього є створення не тільки юридичної основи здійснення трансакцій, а й певної атмосфери, сприятливої для дотримання законодавства з боку фізичних та юридичних інститутів. Отже, важливо досягти оптимального впливу розвитку правової інфраструктури не тільки на формальні інститути та організації, а й на неформальні їх типи. Виходячи з цього правова інфраструктура набуває аполітичного характеру, але неформальні відносини і впливи мають суттєве значення для протікання фінансових процесів.

Важливою функцією правової інфраструктури є створення належної юридичної бази для функціонування структур різних масштабів діяльності - найбільших, великих, середніх, малих. Існування лише великих фінансових організацій часто-густо виступає гальмом економічного розвитку внаслідок збільшення їх впливу на поведінку суб'єктів ринку, що може приводити до створення внутрішньої фінансової системи орієнтирів, самовідтворення внутрішніх відносин фінансового сектора і послаблення відносин з реальним. Великі банки, особливо у країнах нових ринків, можуть застосовувати принцип "контролюючої руки", що потенційно негативно впливає на перерозподіл ресурсів та інновації. Вони можуть нав'язувати фірмам консервативну стратегію в плані застосування інструментів та управління потоками капіталів. Контролюючи фінансування й виконання проектів, банки часто радять займати керівництву фірм помірковану позицію. Загалом консервативна позиція зменшує фінансові ризики, але й водночас відбувається й зменшення корпоративних прибутків і відмови від нових інноваційних пріоритетів.

Отже, держава має формувати таку правову інфраструктуру, яка:

• відповідає рівню процесів ринкових трансформацій;

• має випереджальний характер щодо інших елементів фінансового ринку, у тому числі інфраструктурних;

• сприяє формуванню, а також визначенню норм і правил роботи різноманітних фінансових організацій;

• забезпечує конкурентне фінансове середовище і можливість роботи різних за масштабом діяльності суб'єктів ринку;

• впливає на неформальні інститути та організації, що створюють законовідповідну атмосферу реалізації фінансових трансакцій [10, c. 57-58].

Особливості формування інформативно-комунікативної інфраструктури у новостворених державах полягає передусім у відсутності достовірної, прозорої інформації щодо діяльності фінансових ринків та їх агентів. Парадоксальним є факт, що часто у перші ж роки формування фінансових ринків триває започаткування потужних технологічних мереж (на зразок системи електронних платежів - СЕП в Україні), тоді як інформаційна насиченість фінансових ринків є абсолютно недостатньою. Таким чином, порушується важливий постулат теорії ефективності фінансових ринків й умова практичного її досягнення - наявність повної інформації про процеси, що відбуваються у фінансовій системі, відсутність інформаційної асиметрії.

Але явище інформаційної асиметрії стає особливо небезпечним у ліберальному фінансовому середовищі країни з перехідною економікою, коли воно переростає національні межі і за умов глобалізації стає міжнародним. Група країн-донорів, міжнародні організації контролюють інформацію країн-боржників і, зрозуміло, набагато поінформованіші про їх соціально-економічний стан. Маючи інформацію про фінансові потоки боржників, а часто і про стан економіки загалом, міжнародні організації на зразок МВФ суттєво впливають на стратегічну національну політику держави. Інформаційна асиметрія постійно перерозподіляє компонування сил на світових фінансових ринках, робить національне поле "гравців" країн-боржників ризикованішим. Можна говорити, таким чином, про заздалегідь зумовлену зовнішніми факторами інфраструктур ну неефективність фінансової системи. Наслідки так званих світових фінансових криз також є неоднозначними. Зокрема, фінансова криза в Азії знизила темпи економічного зростання у 2005р. в США на 0,7%, в країнах ЄС - на 0,8%, в країнах Азії - на 1,4%.

Певним інформаційним індикатором фінансового ринку є валютні курси (крос-курси). Якщо на реальному ринку голосування іде національною валютою (споживачі купують або не купують товари та послуги), то на міжнародних фінансових ринках голосування іде за ту чи іншу конвертовану валюту - країни купують чи не купують долари, євро чи єни. Однак така інформація є хоча і доступною для більшості учасників ринку, але обмеженою для використання при більш глибокому аналізі. Особливо нерозвинена інформаційна база роботи фондових ринків країн, що перебувають у транзитному періоді деяких інституціональних інвесторів.

Раціонально побудована фінансова інформаційна інфраструктура може зменшувати трансакційні витрати на отримання й обробку інформації, що забезпечує більш повну інформацію та більш досконалий контроль з боку інвесторів та акціонерів. Як зазначають західні вчені, шляхом поліпшення процесів отримання інформації фінансові посередники можуть впливати на довготривале економічне зростання.

Отже, для формування ефективної інформаційної інфраструктури необхідно: створення правової бази забезпечення доступу громадськості до інформації; неприпустимість зловживання службовою інформацією з боку професіоналів ринку; забезпечення рівних прав аутсайдерів та інсайдерів щодо доступу до інформації; правильне ціноутворення й відображення механізмами ціноутворення інформаційної функції; забезпечення механізмів миттєвого реагування фінансового ринку на зміни у зовнішньому середовищі через систему індикації інформації та її аналізу; створення комунікативної мережі для виконання арбітражних операцій тощо. Слід запровадити систему індикаторів фінансового ринку, серед яких можна виділити рейтинги як сталу оцінку надійності інструментів фінансового ринку та роботи професіоналів, та індекси як миттєву характеристику стану ринку, тенденцій його розвитку. Наявність широкого спектра індикаторів ринку, достовірної бази їх розрахунку свідчить про високий рівень розвитку фінансової інформаційної інфраструктури [3, c. 333-334].

Країни з перехідною економікою можуть вибрати кілька шляхів створення ринкової інфраструктури.

Перший полягав у руйнуванні старої системи, адміністративно-командних інститутів та організацій та побудови на їх місці нової системи, в основі функціонування якої лежав би новий концептуальний підхід. Зрозуміло, що цей процес не може бути коротким і може затягнутися на десятиріччя. Такий шлях обрала Україна, і сподіватися на досягнення високого рівня ефективності фінансових ринків було б зайвим.

Інший підхід застосував уряд Китаю. Запроваджуючи ринково-орієнтовані реформи, Китай виявив творчість у позичанні та застосуванні ринкових концепцій, які були відносно вільні від ідеології і могли б легко бути адаптовані для того, щоб узгоджуватися з наявними ідеологічними обмеженнями. Наприклад, реформатори запровадили ринкові інститути, такі як ринок цінних паперів і спеціальні економічні зони, підкреслюючи їх універсальні, технічні і прагматичні аспекти. Нові ринкові інститути та організації були запроваджені без попереднього дизмонтажу старих і часто виникали з наявних інституціональних установок. Існування нових і старих структур було видатною особливістю китайських процесів інституціональної трансформації. У зв'язку з тим, що Китай пристосував роботу інститутів відповідно до актуальних, вузько визначених проблем, ці інститути були запущені у дію, як тільки-но вони з'явились. У міру їх використання, інституційні установки еволюціонували, набуваючи сили та нових функцій. Фактично цей шлях означав створення елементів фінансової інфраструктури, яка б могла зразу ж сприяти розвиткові фінансового ринку, що і довів досвід формування китайської фінансової системи.

Нерозвиненість інфраструктури є соціально чутливим фактором. Відсутність вільного доступу до фінансових ресурсів, надлишкова орієнтація на VIP-клієнтів, надмірна ризиковість операцій, уповільнення реалізації фінансових операцій - усе це виступає ознакою недосконалих фінансових ринків з нерозвиненою інфраструктурою. Громадськість реагує на такі ринки втратою довіри до діючих інститутів, оскільки підвищується уразливість населення, малих форм бізнесу, окремих громадян. Фінансова інфраструктура, якщо вона досконала, має забезпечувати зменшення ризикового навантаження на покоління.

Отже, в умовах ринку в результаті діяльності фірм, домогосподарств і держави формуються фінансові ресурси, які поєднують різні фінансові потоки. Виникає необхідність створення загальних умов їх руху, що призводить до відокремлення особливої сфери економіки – інфраструктури фінансового ринку. Її основна функція в суспільному розподілі праці - забезпечувати рух фінансових потоків. Вона є тільки частиною ринкової інфраструктури, фінансової і кредитної системи. Виходячи з цього, запропоновано термін «фінансовий ринок» визначити – як особливий механізм взаємодії власників заощаджень, реальних інвесторів і фінансових посередників, що ґрунтується на добровільній договірній основі та принципах економічної доцільності і забезпечує на основі попиту й пропозиції мобілізацію заощаджень і трансформацію їх в інвестиції, а термін «інфраструктура фінансового ринку» - як відображення сукупності процесів, що обслуговують відтворення соціальної й економічної сфер національного господарства за допомогою створення загальних умов руху фондів фінансових ресурсів, які утворюються у вигляді фінансових потоків у результаті економічної діяльності держави, фірм, домогосподарств [4, c. 193-194].

Інфраструктура фінансового ринку одночасно є як підсистемою фінансової системи і ринкової інфраструктури, так і сама є системою, яка поєднує тільки ті інститути фінансово-кредитної системи, функціональна роль яких у суспільному розподілі праці постає в забезпеченні руху цих фінансових потоків і має свою внутрішню структуру. Її доцільно розділити на дві підсистеми: недержавну - що забезпечує просування самостійно визначених фінансових потоків, які в основному складаються між фірмами і домогосподарствами; і державну - що здійснює рух суспільно необхідних фінансових потоків, створених переважно, з одного боку, фірмами і домогосподарствами, а з іншого боку - державними органами.


Розділ 2. Формування і сучасний стан фінансового ринку України

Сформовану за час існування фондового ринку систему посередників називають інфраструктурою ринку цінних паперів. З погляду класифікації галузей народного господарства фінансову інфраструктуру можна віднести до сегмента сфери нематеріального виробництва (або, за термінологією західної економічної класифікації, - сфери послуг), основна мета діяльності якого полягає у мінімізації інвестиційних ризиків.

При здійсненні інвестором угод із цінними паперами (напряму або через колективного інвестора) виникає такий вид інвестиційних ризиків, як торгові (розрахункові) ринкові ризики. Його можна визначити як ризик фінансових втрат, викликаних неможливістю виконання зобов'язань за укладеною угодою або порушеннями в процесі її виконання.

Елімінування, тобто усування, розрахункових ризиків є функцією достатньо глибоко структурованої групи посередників, яких прийнято називати ринковими посередниками. Крім вищезгаданої групи ризиків, такі посередники відповідають на ринку також за мінімізацію поточних (постійних) ринкових ризиків, які полягають у можливості втрат, викликаних непередбаченими змінами поточного режиму функціонування ринку цінних паперів.

Проте, вдаючись до послуг спеціалізованих інститутів і в такий спосіб виключаючи первинний (базовий) ризик, інвестор стикається з так званим вторинним ризиком, який полягає у можливості неадекватного функціонування того інституту, за допомогою якого первинний ризик було усунуто. Іншими словами, одержуючи зручності у вигляді інфраструктури, інвестор стає залежним від неї.

Проект Закону України "Про емісійні цінні папери та фондову біржу" від 14 травня 2001 року професійною діяльністю на ринку цінних паперів визнає господарську діяльність з надання послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів.

До видів професійної діяльності на фондовому ринку відносяться:

1) брокерська діяльність;

2) дилерська діяльність;

3) діяльність з управління цінними паперами;

4) діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку;

5) депозитарна діяльність центрального депозитарію корпоративних цінних паперів;

6) депозитарна діяльність зберігача цінних паперів;

7) діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів.

Професійна діяльність на фондовому ринку може здійснюватись виключно на підставі ліцензії, порядок видачі та анулювання якої встановлюється нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України (ДКЦПФР) [8, c. 66-67].

Суміщення професійної діяльності на фондовому ринку з іншими видами господарської діяльності не допускається.

Організатори торгівлі не можуть здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також продавати інші види професійної діяльності на фондовому ринку. Допускається суміщення брокерської, дилерської діяльності, діяльності з управління цінними паперами, діяльності зберігача цінних паперів. Забороняється суміщення діяльності брокерів/дилерів з іншими видами професійної діяльності на фондовому ринку. Діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів не може поєднуватись з жодним видом професійної діяльності на фондовому ринку, крім професійної діяльності на фондовому ринку, яку здійснюють комерційні банки. Комерційний банк, який здійснює діяльність зберігача цінних паперів, у разі одержання ним ліцензії на право здійснення діяльності по веденню реєстрів власників іменних цінних паперів не має права бути номінальним утримувачем в реєстрах власників іменних цінних паперів, реєстри яких він веде як реєстратор.

Під час здійснення видів професійної діяльності допускається надання окремих послуг, пов'язаних з обігом цінних паперів, зокрема, консультацій щодо операцій з цінними паперами. Керуючий цінними паперами може надавати консультації щодо операцій з цінними паперами своїм клієнтам, крім тих, з якими він уклав договір про управління цінними паперами, і зобов'язаний діяти виключно в інтересах таких клієнтів.

Професійним учасником фондового ринку може бути тільки господарське товариство, крім акціонерного товариства, яке розмістило акції на пред'явника.

У випадках, встановлених Законом, професійним учасником фондового ринку може бути фізична особа-підприємець, а також непідприємницьке товариство.

Ліцензійні умови, у тому числі вимоги щодо розміру власного капіталу (загальної балансової вартості активів професійного учасника фондового ринку за врахуванням його зобов'язань) і порядку його визначення, до ліквідності, кваліфікаційних вимог до співробітників професійного учасника фондового ринку, встановлюються законом та нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

За даними звіту ДКЦПФР за 2005 рік порівняно з попереднім роком частка інституційних учасників фондового ринку (комерційних банків, інвестиційних фондів та компаній, страхових компаній) у загальному обсязі випуску акцій зменшилася, але у вартісному обсязі збільшилася на 44 млн. грн. (табл. 1.).

Протягом останніх трьох років спостерігається тенденція зменшення питомої ваги обсягу випуску акцій інституційними учасниками фондового ринку у загальному обсязі випуску акцій в середньому на 2% зарік (табл.2). Випуск акцій непромисловими підприємствами у 2006 році склав 1,322 млрд. грн. [7, c. 23-25

Першим завданням (а отже, і ризиком) інвестора в процесі придбання цінних паперів є вибір конкретного інструменту або класу інструментів, тобто прийняття інвестиційного рішення. У розвинених країнах практика делегування інвестиційних рішень нараховує як мінімум три сторіччя. У результаті склалася потужна і високо спеціалізована система фінансових посередників, які покладають на себе вирішення цього завдання. У першу чергу, це інвестиційні фонди. За рядом ознак до даної групи можуть бути також віднесені недержавні пенсійні фонди та страхові компанії, що фактично покладають на себе завдання інвестування коштів, які акумулюються інвесторами для певних цілей. Відповідно до міжнародної практики ця група учасників ринку називається інституційними (або колективними) інвесторами. Приймаючи рішення в заздалегідь обговорених рамках, інституціональні інвестори тим самим страхують ризик прийняття неправильного інвестиційного рішення.

Аналізуючи стан розвитку ринкової інфраструктури фінансового ринку України, слід визнати, що ринковою її ще важко назвати. Існуюча інфраструктура фінансового ринку є перехідною, незрілою, несформованою, причому в кожному з .елементів, які формують її зміст: інституційному, правовому, інформаційному, соціальному. Інформаційна складова інфраструктури фінансового ринку характеризується низьким рівнем професійного аналізу та рекомендацій на основі використання сучасних інформаційних систем особливо в галузі українізації діловодства та технічного аналізу діяльності сегментів фінансового ринку. Низькою ефективністю характеризується правове регулювання діяльності суб'єктів фінансового ринку, що знаходить своє відображення в частих переглядах "правил гри" на фінансовому ринку та відсутності повноцінної законодавчої бази для становлення фінансового ринку. Проблемним залишається відслідковування інформаційних потоків, що дають можливість оцінювати та прогнозувати ситуацію на фінансових ринках регіонів. Наднизькими є показники забезпечення населення комерційно-фінансовою інформацією щодо діяльності фінансових посередників. Певний інформаційний вакуум, що спостерігається в регіонах України, обумовлює низьку присутність населення на фінансовому ринку - потенційного інвестора економіки країни. Рівень економічного і особливо "біржового" мислення та сприйняття ринкового фінансового механізму громадянами України далекий від того, який вимагається для включення соціальної активності мас в функціональну систему фінансового ринку [9, c. 124-125].

В силу поточності і мобільності грошового капіталу банки перетворились у найбільш універсальний інституційний елемент інфраструктури фінансового ринку України. Як засвідчує світовий досвід, процес створення оптимальної регіональної банківської мережі є тривалим.

Мережа комерційних банків далеко не оптимальна як з точки зору співвідношення великих, середніх і дрібних банків, так і з точки зору їх регіонального розміщення. Розмежування інфраструктури банківської системи пояснюється тим, що кожне територіально-адміністративне утворення має різний інвестиційний потенціал. Існують, так звані "багаті" і "бідні" території, які утворилися в наслідок нерівномірного розміщення та неефективного використання природного-ресурсного потенціалу та управління продуктивними силами.

Існуючі регіональні банки відстають від столичних. Більшість з них не володіють сучасними банківськими системами із-за слабкої підготовки персоналу та низького рівня комп'ютеризації і комунікаційних мереж. Досить бідним є набір банківських послуг, які надаються клієнтам у регіонах.

Розвиток інфраструктури ринку пінних паперів здійснюється на основі впровадження сучасних розрахунково-клірингових технологій, вдосконалення нормативно-правової бази. Унікальність стану ринку пінних паперів в Україні полягає в тому, що він склався, насамперед, завдяки проведенню масової приватизації. Внаслідок в Україні близько 28 млн. власників акцій; найбільш поширена вартість пакету такого інвестора складає 10 грн. Сертифіката приватизація не принесла для більшості акціонерних товариств — приватизованих підприємств — ніяких додаткових капіталів, що Призвело до незацікавленості емітентів у своїх акціонерах; проблема ще більше ускладнилася вимогами нормативних документів щодо передачі реєстрів незалежним реєстраторам.

В Україні здійснює діяльність 75 зберігачів та 357 реєстраторів цінних паперів. Більшість суб’єктів підприємницької діяльності, що отримали дозвіл на здійснення депозитарної діяльності зберігача, є комерційними банками. Залишається незмінним регіональний розподіл реєстраторів, переважна більшість яких зосереджена у найбільших промислових густонаселених регіонах України: м. Києві (28.85%), Харківській (9.80%), Донецькій (6.44%), Дніпропетровській (7.28%), Одеській (5.32%), Львівській (4.48%), інші області - 37.82% [15, c. 103-105].

Інфраструктура сьогоднішнього валютного ринку представлена валютними біржами, брокерськими фірмами, дилерськими конторами, що поєднують посередницькі послуги з консультаційними, продажем інформації тощо. За шість років система торгівлі валютою в Україні наблизилась до практики світового ринку, де великий обсяг операцій здійснюється на міжбанківському ринку. Місцем зустрічі продавців і покупців валюти є також валютні аукціони, які проводять банки, що мають генеральну валютну ліцензію.

Аналізуючи функціонування елементів інфраструктури фінансового ринку в регіонах України, відмічено такі особливості:

- нерівномірність у територіальному розміщенні елементів інфраструктури фінансового ринку і рівні їх розвитку в регіонах, яка викликана розміщенням і рівнем продуктивних сил, що, у свою чергу, неминуче призводить до виникнення пріоритетів розвитку різних сегментів фінансового ринку в регіонах; а також наближеністю до владних (державних) структур, яка створює кращі передумови для розвитку інфраструктури. Переважна більшість юридично самостійних елементів інфраструктури фінансового ринку сконцентрована у Київській (включаючи м. Київ), Дніпропетровській, Донецькій, Харківській областях, тобто тяжіє до промислово розвинених регіонів, а також регіонів, де розташована значна кількість емітентів цінних паперів, інвесторів, вищий рівень доходів фізичних і юридичних осіб. Суттєвий вплив на розвиток інфраструктури фінансового ринку має прикордонне розташування регіону, зокрема, у Закарпатській області внаслідок унікального прикордонного розташування кількість фінансових установ більша, ніж мала б бути зумовлена розвитком продуктивних сил;

- структуроутворюючим фактором розвитку інфраструктури фінансового ринку в регіоні є банки;

- диференційований підхід при встановленні ціни залежно від регіону, де надається та чи інша послуга. Як правило, в економічно розвинених регіонах ціна кредитних послуг вища, ніж у депресивних регіонах, що зумовлено вищим попитом на кредитні ресурси і, відповідно, вищими показниками ефективності використання цих коштів, і навпаки, ціна залучення коштів і обсяг депозитів вищими є в менш розвинених регіонах країни. Таким чином, можна стверджувати, що в Україні "переливання" капіталу є досить однобічним, спрямованим більшою мірою на розвиток центральних і східних регіонів країни;

- основне завдання діяльності банків на регіональному рівні полягає не тільки в розширенні банківської мережі, а також у підвищенні якості обслуговування і, відповідно, розширенні спектра фінансових послуг, який, у свою чергу, варіюється залежно від пріоритетів регіону в здійсненні промислового чи сільськогосподарського виробництва, сприйняття продукту клієнтами, капіталу установи, можливості обслуговування VIP-клієнтів, рівня доходів населення та інших показників;

- інші елементи інфраструктури фінансового ринку мало розвинені, що значною мірою залежить від соціально-економічної і регіональної політики держави;

- більш потужні в сенсі розвитку інфраструктури фінансового ринку регіони спричиняють відплив фінансових ресурсів з менш потужних регіонів.

Результати дослідження світового досвіду формування інфраструктури фінансового ринку показують, що в регіонах процвітають ті елементи інфраструктури, котрі виходять на більш високий щабель розвитку (державний, світовий), і саме вони здатні забезпечувати розвиток промисловості, сільського господарства у великих масштабах [16, c. 142-144].


Розділ 3. Шляхи удосконалення та перспективи розвитку інфраструктури фінансового ринку України

Зіставлення інфраструктури фінансового ринку України і країн з розвитою ринковою економікою показало: а) фінансовим інститутам необхідно збільшити частку активів в обсязі ВВП, масштаби і різноманіття проведених операцій, чисельність зайнятих; б) варто змінити співвідношення між фінансовими інститутами за рахунок скорочення частки банків і росту альтернативних фінансових послуг; в) потрібно забезпечити умови задоволення фінансових потреб на будь-якій території.

Отже, на сьогодні в Україні триває пошук найприйнятніших шляхів щодо удосконалення функціонування фінансового сектора в умовах світової глобалізації. На жаль, фінансовий сектор ще перебуває на етапі свого становлення, що свідчить про необхідність активації дій з його удосконалення. Тому, щоб захистити його від таких небезпек, необхідно забезпечити зміцнення внутрішніх ринків, створити ефективне національне законодавство, у тому числі корпоративне, удосконалити систему нагляду за фінансовими інституціями, підвисить її капіталізацію і фінансову стійкість . Якщо не впровадити вказаних заходів, це може призвести до загрози економічного суверенітету України; нерівним конкурентним умовам між іноземними та українськими банками; відтоку прибуткового капіталу з території України. Інші аспекти функціонування фінансових інститутів теж не повинні змінюватися стихійно.

Формування конкурентного середовища розвитку інфраструктури фінансового ринку припускає: вирівнювання умов функціонування її різних інститутів; згладжування розходжень соціально-економічного розвитку регіонів. Для реалізації цих напрямів удосконалювання недержавної підсистеми інфраструктури фінансового ринку необхідне створення відсутніх елементів і ланок, які будуть сприяти розвитку конкуренції між фінансовими інститутами, підвищенню різноманіття і рівномірності наданих фінансових послуг за рахунок появи клірингових союзів, фондових агентств, хеджингових фондів, розширення базисних активів ф'ючерсних контрактів, поширення операцій Інтернет - трейдингу по всій території України. Поліпшення інформаційного простору може бути забезпечено шляхом створення національного депозитарію, асоціації органів державного контролю, СРО по всіх видах фінансових інститутів, мегарегулятора недержавної підсистеми інфраструктури фінансового ринку та єдиного інформаційного сайта [11, c. 62-63].

Для впровадження подібних змін для розвитку інфраструктури фінансового ринку потрібно реформувати методи й інструменти державного регулювання фінансових інститутів, тому що ті, які використовуються на сьогодні, не забезпечують їхнього необхідного удосконалювання. При цьому доцільно проводити реформування насамперед непрямими методами, як більш гармонічними засобами впливу її державної підсистеми на недержавну, а для цього насамперед потрібне конкурентне середовище розвитку останньої.

Для здійснення цих задач доцільно активізувати державне регулювання інститутами інфраструктури фінансового ринку, що має стимулювати: конкуренцію між фінансовими інститутами для створення найбільш сприятливих умов задоволення фінансових потреб і за рахунок цього стимулювати вплив якісних факторів її впливу на зростання виробництва і споживання; різноманіття і рівномірність наданих фінансових послуг для формування умов задоволення фінансових потреб приватних фірм і домогосподарств як економічних агентів; наявність у суб'єктів господарської діяльності необхідної інформації для активізації прийняття ними рішень з інвестування фінансових ресурсів.

Конкурентні переваги розвитку інфраструктури фінансового ринку регіону перш за все слід пов'язувати з показниками, які впливають на рівень заощаджень, на зростання обсягу кредитування, інвестування, фінансування. Зокрема, до таких показників можна віднести такі як: частка регіону у валовій доданій вартості, реалізація продукції (рівень бартеризації), рівень розвитку підприємництва, середньомісячна заробітна плата працівників, попит на фінансові послуги, кадрове забезпечення, а також прогнозні показники розвитку економіки регіону.

Слід також враховувати показники, які дають кількісну оцінку розвитку інфраструктури фінансового ринку: кількість інститутів інфраструктури фінансового ринку в регіоні; територіальний розподіл (мережа) інститутів інфраструктури фінансового ринку; кількість фінансових послуг, які вони надають.

Показники якісної оцінки інфраструктури фінансового ринку включають: фінансовий результат діяльності і показники прибутковості; динамічність реагування на зміни в пріоритетах розвитку фінансового ринку, загальноекономічної і політичної ситуації в країні; активність щодо впровадження нових фінансових послуг, зокрема можливість здійснення пакетного обслуговування і здійснення послуг для VIP-клієнтів; ефективна маркетингова політика у сфері реалізації і реклами фінансових послуг; цінова політика; якість обслуговування.

Для подальшого вдосконалення діяльності банків як структуроутворюючого фактора розвитку інфраструктури фінансового ринку регіону необхідно здійснювати комплекс заходів, виходячи зі закордонного і вітчизняного досвіду визначення факторів впливу на стратегію поширення послуг. Серед них найбільш дієвими на регіональному рівні є:

1. Фактор розвитку ринку, який включає такі складові:

· нарощення комерційними банками регіону власного капіталу (розвиток банківської мережі, який передбачає злиття банків одного регіону, а також розширення мережі відділень фінансово сильних банків за умови їх належного технічного, інформаційного і кадрового забезпечення);

· створення на регіональному рівні спеціалізованих кооперативних та іпотечних банків;

· взаємозв'язок у розвитку малого і великого банківського бізнесу на рівні регіону. Складним є визначення моменту, коли переваги розміру банку стають недоліками. Як орієнтир пропонується порівнювати: збільшення частки суспільно важливих проектів із приростом величини кредитного закладу (кредитування великих підприємств під силу переважно великим банківським закладам, це ж стосується і деяких високоризикових банківських послуг);

2. Фактор розвитку вимог клієнтів, який передбачає:

· взаємозв'язок економічних інтересів, стану банку і клієнта та визначення послуг для задоволення комерційним банком фінансових інтересів клієнта: участь банку та клієнта в спільних проектах і програмах, у тому числі інвестиційних, відкриття банком у регіоні філії чи іншого підрозділу "під клієнта";

· вдосконалення банками, які працюють на рівні певного регіону, якості діяльності (вдосконалення внутрішньої структури банку, розробка нових банківських продуктів, створення пакетів послуг; можливість обслуговування VIP-клієнтів);

3. Фактор вдосконалення технологій, що передбачає здійснення прямих банківських операцій і послуг On-line, можливість контактувати з банком через системи "Клієнт – Банк", Інтернет, мобільний телефон (HandyBanking), впровадження системи фінансових магазинів (FinancialShops), телефонних банківських центрів [14, c. 162-163].

При проведенні регіональної політики розвитку небанківських інститутів фінансового ринку слід ураховувати не лише закордонний досвід, а й виробити єдину політику щодо функціонування цих інститутів у державі.

Серед кредитних інститутів, які можуть досить ефективно працювати на регіональному рівні, слід виділити кредитні спілки. Вдосконалення їх діяльності має передбачати: розробку схеми взаємодії кредитних спілок із профспілками; розширення діяльності у сфері кредитування, крім того, до переліку операцій, які можуть здійснювати кредитні спілки, можна додати операції з придбання цінних паперів; вдосконалення системи регулювання діяльності кредитних спілок.

Враховуючи досвід європейських країн і незначний розвиток фондового ринку в Україні, вважаємо доцільним створення єдиної моноцентричної фондової біржової системи. Раціональним буде створення загальнонаціональної фондової біржі, розташованої в Києві, з філіями у фінансово розвинутих містах, що сприятиме формуванню в Україні цілісного, прозорого, високоліквідного та інвестиційно привабливого фондового ринку; зменшенню витрат торговців цінними паперами на членство в біржових системах; можливості використання в біржовій торгівлі єдиного клірингового та депозитарного центру; створенню відповідного рівня контролю за діяльністю на даному ринку і стане вирішальним кроком до майбутньої інтеграції у світові фондові ринки.

Для активізації інвестиційних процесів необхідно створити якісно нові інститути спільного інвестування, а саме – корпоративні та пайові інвестиційні фонди, а також забезпечити їх діяльність відповідно до світових норм і стандартів, які будуть більш зрозумілими як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів.Оптимальним для розвитку фінансового ринку є створення кооперативних фондів, що зумовлено тим, що інвестори мають можливість контролювати процеси, які відбуваються в цих фондах, і впливати на прийняття важливих рішень.

Для запобігання численним ризикам, які супроводжують діяльність небанківських фінансових інститутів, необхідно розробити інтегровану стратегію їх розвитку, створити законодавчу основу для всіх видів діяльності небанківських інститутів, яка повинна включати рамковий закон (визначення основних принципів діяльності всіх небанківських фінансових інститутів), спеціалізоване законодавство щодо регламентування діяльності окремих інститутів інфраструктури фінансового ринку [5, c. 98-99].


Висновки

Стратегічним імперативом розвитку країн з перехідною економікою є прискорене створення державою інноваційної ринкової інфраструктури та формування ефективного інфраструктурного середовища.

Фінансову інфраструктуру можна поділити на правову, організаційну, інформаційно-комунікативну, наукову, облікову, кадрову та міжнародну. Серед зазначених видів інфраструктури вирішальний вплив на ефективність фінансового ринку й економічний розвиток загалом впливають правова і інформаційно-комунікативна інфраструктура, в формуванні яких велика роль належить державі.

Ми визначили, що інфраструктура фінансового ринку - це відображення сукупності процесів, що обслуговують відтворення соціальної й економічної сфер національного господарства за допомогою створення загальних умов руху фінансових ресурсів, які утворюються у вигляді фінансових потоків унаслідок економічної діяльності держави, суб’єктів підприємницької діяльності, домогосподарств. Як частина ринкової інфраструктури вона створює загальні умови відтворення фінансових ресурсів і виконує інфраструктурні функції, як частина фінансово - кредитної системи - забезпечує рух фінансових потоків, виконуючи функції останньої.

Ми довели, що інфраструктура фінансового ринку сама є системою, що має внутрішню структуру, обумовлену багаторівневими взаємозв'язками. Її внутрішня організація може бути представлена секторною моделлю, в основі якої містяться ступінь самостійності суб'єктів господарювання у формуванні фінансових потоків і характер їх фінансових потреб. На основі цих критеріїв виділяються державна і недержавна підсистеми, остання складається з таких секторів: платіжного, інвестиційного, страхового, облікового, організаційного, контролюючо-регулюючого та інформаційного.

Ми обґрунтовано, що цілісність і ефективність внутрішньої організації формування і функціонування інфраструктури фінансового ринку визначається ринковими та системними принципами суспільного відтворення. У свою чергу, системні принципи підрозділяються на загальні, що стосуються до всіх її секторів і підсистем, та особливі, пов'язані з деякими з них. До загальних належать принципи об'єктивності формування інформації, загальності і рівнодоступності.

Особливі принципи формування інфраструктури фінансового ринку визначаються специфікою фінансових потоків. Для платіжного сектора цієї системи - це принципи рухливості і фінансової стійкості; для інвестиційного сектора - принципи прибутковості, надійності і ліквідності використовуваних фінансових інструментів; для страхового, організаційного, облікового - це принципи фінансової стійкості і різноманіття.

Ми запропонували напрямки реформування інфраструктури фінансового ринку, які сприятимуть її розвитку такі, як: формування конкурентного середовища функціонування недержавних фінансових інститутів для забезпечення найбільш сприятливих умов задоволення фінансових потреб і тим самим стимулювання факторів впливу недержавної підсистеми інфраструктури фінансового ринку на зростання виробництва і споживання; підвищення різноманітності і рівномірності наданих фінансових послуг для формування умов задоволення фінансових потреб приватних фірм і домогосподарств як економічних агентів; забезпечення інвесторів інформацією для прийняття рішень та активізації на цій основі інвестиційного процесу.


Список використаної літератури

1. Ватаманюк З.Г. Ринок цінних паперів в умовах фінансової глобалізації //Фінанси України. - 2007 . - № 6 . - С. 82 - 89

2. Дорошенко І.В. Теоретико-методологічні основи концепції розвитку фінансових ринків в умовах глобальної кризи //Фінанси України. - 2009. - № 3. - С.77-89.

3. Іваницька О. Значення наукової інфраструктури у розвитку фінансового ринку/ О. Іваницька //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 2. - C. 228-234.

4. Іваницька О. Фінансова інфраструктура та її вплив на ефективність фінансових ринків //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2003. - № 4. - C. 188-194

5. Ільченко-Сюйва Л. Ринок фінансових послуг в Україні: проблеми і перспективи розвитку //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2007. - № 4. - C. 93-100

6. Корнєєв В. В. Модель та інструментарій фінансового ринку України //Фінанси України. - 2005. - № 6. - С.76-81.

7. Корнєєв В. Еволюція і перспективи фінансового ринку України //Економіка України. - 2007. - № 9. - C. 21-29

8. Кульпінський С. В. Регулятивні механізми фінансового ринку в макроекономічній динаміці //Фінанси України. - 2009. - № 2. - С.66-72

9. Любкіна О. В. Фінансові ринки у контексті глобалізації //Фінанси України. - 2005. - № 9. - С.122-128.

10. Льовочкін С. Фінансова інфраструктура ринкової економіки: концептуальні підходи //Економіка України. - 2008. - № 11. - C. 57-71.

11. Масляєва К. Необхідність розроблення цілісної стратегії розвитку ринку фінансових послуг в Україні та її основних напрямів //Право України. - 2007 . - № 7 . - С. 61- 64

12. Масляєва К. Стратегічні напрями розвитку ринку фінансових послуг //Юридична Україна. - 2007. - № 7. - C. 49-53

13. Полюхович В. Місце фондового ринку в структурі фінансового ринку України //Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 6. - C. 103-105.

14. Телічко Н.А Концептуальний підхід щодо регулювання розвитку фінансової інфраструктури в Україні / Телічко Н.А.// Вісник Східноукраїнського Національного Університету ім. В.Даля. – 2007.- №10. – С.159-164.

15. Телічко Н.А Фінансова інфраструктура: теоретичний аспект /Н.А. Телічко// Економіка АПК.- 2007. - №12. –С.102-106.

16. Телічко Н.А. Теоретичні основи фінансової інфраструктури в Україні /Телічко Н.А. // Збірник тез міжнародної молодіжної науково-практичної конференції 14-17 травня 2007 р. – Луганськ: ЛНПУ імені Тараса Шевченка. – 2007. – 208 с

Скачати

Схожі роботи