Педагогіка

Система виникнення вищих навчальних закладів та її оптимізації

Повний текст роботи з малюнками та таблицями доступний при скачуванні. Скачати
Дата введення: 2011-08-03       15 ст.

Вступ.

1. Освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти.

2. Типи вищих навчальних закладів.

3. Навчання, підвищення кваліфікації.

4. Якість вищої освіти як фактор конкурентоспроможності у глобалізованому світі.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Економічна освіта – це підготовка фахівців для економічних служб, підприємств і спеціальних економічних організацій (фінансових, банківських, статистичних, аудиторських, маркетингових та ін.), а також формування необхідного мінімуму професійних економічних знань у спеціалістів різних галузей економіки і широкого кола працівників підприємницьких структур.

Вища освіта в Україна має таку структуру:

1. До структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні:

· Освітні рівні: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта;

· Освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр.

2. У вищих навчальних закладах підготовка за напрямами і спеціальностями фахівців всіх освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється за відповідними освітньо-професійними програмами ступенево або неперервно залежно від вимог до рівня оволодіння певною сукупністю умінь та навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльності.

1. Освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти

1. Молодший спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Особи, які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно навчатися за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста і здобувати повну загальну середню освіту.

2. Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста. Особи, які в період навчання за освітньо-професійною програмою підготовки бакалавра у вищих навчальних закладах другого-четвертого рівнів акредитації припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за однією із спеціальностей, відповідних напряму підготовки бакалавра, у тому самому або іншому акредитованому вищому навчальному закладі.

3. Спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльн

ості, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

4. Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста. Особи, які в період навчання за освітньо-професійною програмою підготовки магістра припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста за такою ж або спорідненою спеціальністю у тому самому або іншому акредитованому вищому навчальному закладі.

5. Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста та магістра медичного та ветеринарно-медичного спрямувань може здійснюватися на основі повної загальної середньої освіти.

Встановлюються такі види документів, які засвідчують здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями: - диплом молодшого спеціаліста; - диплом бакалавра; - диплом спеціаліста; - диплом магістра.

Зразки документів про вищу освіту затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вищий навчальний заклад має право видавати документ про вищу освіту державного зразка тільки з акредитованого напряму (спеціальності). Для осіб, які навчалися за кошти державного бюджету, документи про вищу освіту виготовляються та видаються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Особи, відраховані із вищого навчального закладу до завершення навчання за освітньо-професійними програмами, отримують академічні довідки встановленого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки зразка.

Післядипломна освіта - спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

2. Типи вищих навчальних закладів

Відповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:

1) університет - багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність.

Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети;

2) академія - вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

3) інститут - вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

4) консерваторія (музична академія) - вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва - музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

5) коледж - вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

6) технікум (училище) - вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Державному вищому навчальному закладу четвертого рівня акредитації відповідно до законодавства може бути надано статус національного.

Національному вищому навчальному закладу за рішенням Кабінету Міністрів України може бути надано повноваження:

  • укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення для потреб вищого навчального закладу;
  • приймати рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ, організацій, структурних підрозділів вищого навчального закладу;
  • вносити пропозиції щодо передачі об'єктів вищого навчального закладу до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, у комунальну власність та передачі об'єктів комунальної власності у державну власність і віднесення їх до майна вищого навчального закладу;
  • виступати орендодавцем нерухомого майна, що належить вищому навчальному закладу;
  • встановлювати і присвоювати вчені звання доцента чи професора вищого навчального закладу;
  • визначати та встановлювати власні форми морального та матеріального заохочення працівників вищого навчального закладу.

3. Навчання, підвищення кваліфікації

Постійна потреба підприємства в підвищенні продуктивності праці, для цього в першу чергу необхідна якісна робоча сила. Тому найважливішим фактором ефективної роботи підприємства є безперервна перепідготовка персоналу. Між кваліфікацією працівника й ефективністю його праці існує пряма залежність: чим вище його розряд, тим вище продуктивність його праці. На виконання однієї й тієї ж роботи у кваліфікованих працівників іде значно менше часу, чим у менш кваліфікованих. Більше кваліфіковані працівники швидше й ефективніше освоюють нову техніку, технологію, методи організації праці. Завдяки своїй вищій освітній і професійній підготовці, такі працівники одержують можливість технологічно «бачити» значно більше своїх безпосередні обов'язки в процесі виробництва. Саме це багато в чому визначає більше високий ступінь задоволення своєю працею.

У сучасних підприємствах практикується безперервна система професійного навчання працівників, а кількість щаблів навчання залежить від складності професії й спеціальності. Така безперервна підготовка необхідна тому, що у світовому господарстві налічується понад 400 тис. види діяльності, об'єднаних по 48 тис. професій і ця обставина вимагає безперервного вдосконалювання системи навчання.

Перепідготовка кадрів у багатьох випадках носила формальний характер, тому що підвищувати кваліфікацію працівники посилали часто тому, що за планом треба було побувати на курсах один раз в 5 років.

Значення навчання й перепідготовки кадрів на підприємстві широко визнано в усім діловому світі. Існує цілий ряд причин, що викликають необхідність навчання, перепідготовки. Головними з них є:

- збільшення вартості робочої сили як виробничого ресурсу;

- тиск конкурентів вимагає скорочення витрат, а отже більшого ефективного використання трудових ресурсів;

- технічні зміни, що вимагають оволодіння новітніми знаннями;

- недостача досить кваліфікованих працівників на національному рівні;

- підготовка працівників до заняття більше високої посади.

Навчання також потрібно й корисно в наступних трьох основних випадках:

- коли працівник надходить на підприємство;

- коли працівника призначають на нову посаду або одержують нову роботу;

- коли перевіркою встановлено, що в працівника не вистачає певних навичок для ефективного виконання своєї роботи.

По вищому утворенню розроблена програма «Вища школа», основними моментами якої є:

· демократизація вищого утворення;

· розширення можливостей для одержання бажаного утворення кожним членом суспільства;

· формування надійного економічного механізму й функціонування вищої школи в умовах ринку;

· перехід на багаторівневу систему підготовки кадрів

· підвищення соціального статусу інтелігенції в суспільно-політичному й економічному житті країни.

Підготовка кадрів усередині підприємства обумовлено наступними причинами:

1) недостатнім розвитком мережі стаціонарних навчальних закладів;

2) порівняно короткими строками навчання, що дозволяє підприємству без відчутних витрат заповнити недолік у робітників;

3) можливості використання для навчання робітників сучасного встаткування, наявного на підприємстві й не наявного в стаціонарному навчальному закладі.

4. Якість вищої освіти як фактор конкурентоспроможності у глобалізованому світі

У сучасній конкурентній економіці є три базових ресурси: інвестиційні ресурси, люди та інформація, яка також є мобільним ресурсом. У минулому столітті вирвалися вперед не ті, у кого Були газ, нафта, бензин, а ті, хто першим зрозумів важливість людського фактора і поставив на висококваліфіковану робочу силу, – це Японія, Південна Корея, Німеччина. 26 вересня 2006 року Всесвітній економічний форум оприлюднив «Звіт про глобальну конкурентоспроможність 2006–2007», в якому наведено рейтинг конкурентоспроможності 125 країн світу. Україна за загальним рейтингом посіла 78-ме місце, за окремими факторами: базові показники (перша група) – державні та громадські інститути – 104-те; інфраструктура – 69-те; макроекономіка – 74-те; охорона здоров’я і шкільна освіта – 94-те. Друга група характеризує ефективність економіки: вища освіта і професійна підготовка – 48-ме; ефективність ринків – 80-те; технологічний розвиток – 90-те. Третя група показників – інноваційні: розвиненість бізнес-процесів – 76-те; власне інновації – 73-тє. Як бачимо, сама вища освіта України ще здатна підтримувати рейтинг держави хоча б не серед останніх, але не спроможна достатньою мірою забезпечити інтелектуальну складову щодо інших акторів конкурентоспроможності, як-то інноваційний і технологічний розвиток. Стратегією розвитку Харківського регіону до 2011 року кластер «науковий вузол і освітні послуги ВНЗ» визначено одним із шести базових регіональних пріоритетів, який може стати самодостатньою галуззю регіональної економіки та рушійною силою, здатною подолати занепад регіональної економічної системи.

Головним критерієм розвитку вищої школи може бути тільки якість освіти. Основні підходи до формулювання поняття якості освіти визначено конвенцією, прийнятою в ході підготовки празької зустрічі міністрів вищої освіти держав-учасниць Болонського процесу (Саламанка, 30 березня 2001 року). Оцінка якості, згідно з положеннями конвенції, повинна враховувати цілі та місію навчальних закладів і програм, бути збалансованою між новаціями і традиціями, академічними цінностями та соціально-економічною необхідністю, послідовністю програм і свободою вибору студентів.

Таким чином, поняття якості освіти охоплює викладання та наукові дослідження, управління і адміністрування, увагу до потреб студентів та надання їм поза навчальних послуг.

Європейські стандарти і рекомендації щодо внутрішнього забезпечення якості у вищих навчальних закладах наголошують перш за все на необхідності визначення політики та пов’язаних з нею процедур, які б забезпечували відповідну якість створення та виконання навчальних програм, орієнтовану на стратегію її постійного підвищення. При цьому у кожному вищому навчальному закладі стратегія, політика і процедура підвищення якості повинні мати офіційний статус та передбачати участь усіх сторін, а в першу чергу – студентів. Практика української вищої школи показала, що необхідні результати досягаються при збереженні кращих традицій освіти на основі її фундаменталізації, з одного боку, та створення умов випускникам для їх якнайшвидшої адаптації за рахунок наближення навчання до практики. Варто погодитися з президентом Національного університету «Києво-Могилянська академія» В. С. Брюховецьким, що освіта – це не тільки передача певної суми знань. Це процес інтелектуального виховання. Як і будь який виробничий процес (а процес навчання і виховання – це вироблення нової якості інтелекту), потребує забезпечення ресурсами робочоїсили, засобів та предметів праці. Однак освітня галузь потребує змін адекватних глобалізаційним процесам, які здатні вивести її на рівень сучасної світової або регіональної конкурентоспроможності.

Проблема перша – стосовно робочої сили: кого в навчальному закладі слід вважати робочою силою? Традиційно вважається, що до персоналу входять: адміністрація, викладачі та наукові співробітники, інший персонал. А студенти? З нашої точки зору, якість освіти багато в чому залежить від того, ким себе вважають студенти: перше – лише споживачами освітніх послуг, чи друге – рівноправними партнерами організації навчального процесу. На жаль, багато з них згодні на неякісну освіту, аби був диплом. Якщо ж друге, то студент повинен свідомо бути відповідальним за кількість, продуктивність і якість своєї праці, а отже, і повною мірою бути співучасником організації навчального процесу по принципу «суб’єкт-суб’єкт». У будь-якому разі для забезпечення якості освіти в навчальному закладі, який ставить собі це за мету, має бути сформовано систему інтелектуального виховання. Проблема друга – якість викладацького складу. Чи в змозі викладацький персонал навіть при високій «остепененности» виконувати свої прямі обов’язки? 20–30-ті, а потім 60–70-ті роки минулого століття ознаменувалися великою кількістю наукових робіт за результатами вивчення умов праці та побуту працівників ВНЗ, зокрема їх бюджету часу. Звичайно, матеріали цих досліджень застаріли, але сам факт уваги до них вчених та керівних органів держави, регіонів і окремих навчальних закладів говорить про те, що проблема існує і досі.

Основне питання, на яке було потрібно відповісти у згаданих роботах, чи може викладач або науковець відтворювати свою робочу силу в певних умовах існування. Відповідати на ці питання, на наш погляд, настав час і в Україні, яка великий проміжок часу знаходиться у трансформаційних перетвореннях.

Висновки

Державна атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади усіх форм власності, здійснюється державною екзаменаційною комісією. Положення про державну екзаменаційну комісію затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Освітні рівні вищої освіти:

1. Неповна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

2. Базова вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

3. Повна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

4. Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка.

Список використаної літератури

  1. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи : Метод. посібн. для студентів магістратури. – К : Центр навч. літератури, 2003. – 316с.
  2. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати. – К. : Грамота, 2005. – 448с. - Бібліогр. : с. 431
  3. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посібн. – К. : Знання, 2005. – 486с.
  4. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка : Підручник. – 2-ге вид., перероб. І доп. – К. – Знання, 2004. – 445с.
  5. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка у запитаннях і відповідях : Навч. посібн. – К. : Знання, 2006. – 311с.
  6. Омеляненко В.Л., Кузьмінський А.І., Вовк Л.П. Педагогіка : Завдання і ситуації : Практикум. – 2-ге вид., випр. – К. : Знання – Прес, 2006. – 423с.
  7. Освітні технології : Навч.-метод. посібн. / О.М.Пєхота, А.З.Кіктенко, О.М.Любарська та ін. ; За заг. ред. О.М.Пєхоти. – К. : АСК., 2001 – 256с.
  8. Педагогика: Учебник для вузов /Н. Бордовская, А Реан. - СПб : Питер, 2003. – 544с.
  9. Педагогическая психология: Хрестоматия /Сост. В.Н.Крандашова, Н.В.Носова, О.Н.Щепелина. – СПб.: Питер, 2005. – 412с.
  10. Педагогіка вищої школи: Навч. посібн. /З.Н.Курлянд, Р.І.Хмелюк, Я.В.Семенова та ін. ; За ред. З.Н.Курлянд. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2005. – 399с.
Скачати

Схожі роботи